Важка артилерія і Варшавське Повстання

Ханна Кучмєровска
Мачєй Пєкарскі





Ханна Кучмєровска, з дому Грабарчик, солдат АК, позивний «Братковска», «Ханка» народилася 09.04.1926 р. в Чєханові.
Під час Варшавського Повстання у віці 18 років, вона в якості медсестри воювала в Старому місті в батальйоні «Хробри I» (укр. «хоробрий») угрупування «Сосна».
Продовжує боротьбу в Середмісті. Після капітуляції виходить з міста з цивільним населенням і біжить з табору в Урсусі. Вона померла в 1996 році.
Вона є співавтором книги «Угрупування Сосна Батальйон Хробри І».






Мачєй Пєкарскі народився 10.21.1932 у Варшаві.
У віці 12-и років брав участь у Варшавському Повстанні на Садибі: допомагав в шпиталі, хоронив загиблих в боях і тих, хто помер в результаті бомбардувань і артилерійського вогню.
Пережив після повстанське вигнання і повернення до зруйнованого міста в березні 1945 року.
Мистецтвознавець, журналіст, публіцист, varsovianista (укр. «людина, яка досліджує історичні події, які відбувалися на теренах Варшави»). Помер 14.06.1999 р.
Автор книг «Самотня плацувка» (укр. «заклад», «установа»), «Так я запам’ятав», які були присвячені долі Черняковського Флоту і Садиби під час Другої світової війни.




Снаряд в «Адріїї»

          18 серпня 1944 року на вул. Монюшкі, в будинку, на верхніх поверхах якого розміщувалося страхове товариство «Runione Adriatica di Securita», а на нижньому і в підвалах – ексклюзивна танечна кав’ярня «Адрія», вдарив снаряд великого калібру, який, на щастя, не розірвався.
Ось як запам’ятала цей момент Галина Аудерска, тодішній воєнний прес-секретар Бюро Інформації і Пропаганди Управління Варшавського Округу Армії Крайової, позивний «Новіцка».
          «Я тоді стояла біля вікна четвертого поверху, спостерігаючи за літаками, які кружляли над ПКО (поштова ощадкаса) і над «Адрією», намагаючись визначити місцезнаходження передавача радіостанції «Блискавіца» (укр. «Блискавка») методом гоніометричних вимірів. Це був спекотливий пам’ятний день. (...) Раптом будинок затремтів, хитнувся і все навколо стало білим від штукатурки. Я побачила велетенський снаряд, який пробив стіну навпроти на висоті четвертого поверху і який летів далі, через подвір’я, просто на мене. (...) Він був дуже близько, але раптом нахилився і впав вниз, на купол «Адрії». (…) Я була настільки приголомшена тим, що бачу, і тим, що мене оминув безпосередній – і здавалося – неминучий удар, що, незважаючи на грохот падаючих стін і розхитування всього будинку, я не зрушила з місця. Я все ще стояла біла вікна, протираючи запилені очі і витрушуючи від пилу волосся. Раптом на подвір’ї хтось почав кричати: «Всі вниз! Снаряд з часовим запалом. Може вибухнути! Спускайтеся!» Тоді я підбігла до дверей, але за ними вже не було коридору: я стояла перед щойно повсталою прірвою, на краю якої вився поранений хлопець. (...) Тільки разом з повстанцем, який пробігав поруч, нам вдалося стягнути пораненого, і ми насилу зійшли на поверх нижче...»
          Ця цитата походить з дуже цікавої статті Галини Аудерської під назвою «Танцюючий снаряд», розміщеної на сторінках WTI «Stolica» в 1-му номері від 3 січня 1971 року. Галина Аудерська в своїй статті приводить теж спогади інших свідків тієї події, серед них Яцка Воловськєґо «Зигмунта», якого порив повітря повалив на підлогу, Олександра Малішевськєґо «Пьотровькєґо», який знаходився тоді внизу.
          Ось фрагмент спогадів Олександра Малішевськєґо, який цитує Галина Аудерська.
          «Сидимо внизу в столовій – пусто і тихо. Підійшов старший рядовий Добровольський; сідає поряд і засинає. Мигнуло світло, згори швидко зростає тріскіт ламаних поверхів, удар – я бачу як величезний шматок стіни дуже повільно наближається в нашу сторону, так повільно, що я маю час, щоб стягнути «Елі» під стіл, штовхнути Добровольського та нахилити голову. Дзвін розбитих дзеркал, густий молочний пил заповнює зал, нічого не видно, тиша, крик, тиша, крик, тиша - (...). Вони несуть поранених, шестеро, дві людини загинуло».
          Після того, як пройшло перше приголомшення, привели німецьких полонених, щоб отримати від них інформацію про характер гігантського снаряду. На жаль, дуже налякані німці не змогли дати жодних пояснень.
          Пор. «Стеб», «Тиґрис» (укр. «Тигр») – Стефан Берент – командир охоронного відділу друкарні підібрав спеціальний ключ, щоб викрутити запал. Самим викручуванням зайнялися «Піллерт» інж. Еугеніуш Дуткєвіч і «Щепчьо» – Щепан Гожковскі. Снаряд було знешкоджено.

    



          Момент виміру і знешкодження снаряду зареєстрував на фотоплівці пор. «Брок» - Еугеніуш Локайскі. Так запам’ятав епізод знешкодження снаряду Стефан Берент (цитуємо за Галиною Аудерською):
          «Коли «Піллерт» почав викручувати запал роздалося характерне шипіння. Всі завмерли від страху і «Піллерт» на мить перервав викручування, але відразу почав крутити знову. Він припускав, що снаряд може шипіти в результаті всмоктування повітря в середину. Ще хвилина і він тримав запал в руці».
          Після видалення запалу корпус снаряду очистили від вибухового матеріалу, який виявився набагато потужнішим, ніж тротил. Під час знешкодження снаряду «Піллерт» сильно отруївся.
          Чому цей снаряд не вибухнув?!!!
          Він був призначений для знесення важких сталевих і бетонних укріплень, а поцілив в кав’ярню. Але і серед багатьох історій, які кружляли після повстання на тему того снаряду, в одній розповідалося, що всередині снаряду знайшли картку з текстом, написаному чеською мовою з наступною інформацією: «Цей снаряд не вибухне».
          Видобутий зі снаряду вибуховий матеріал був переданий до повстанської майстерні гранат на вул. Boduena 2. В цій майстерні його переробили на гранати жінки-мінерки «Бомби»: «Іза» – Магда з Мачєєвських Вагнерова, «Ханка» – Ірена Грабовска, «Ада» – Еліза Шнайдерова, «Алька» і «Башька» – Барбара Вишядецка. Цей снаряд повернувся до німців в повстанських гранатах, як неперетравлений гриб.
          Після розрядження снаряду в будинку ПКО на стіні приміщення, яке займало керівництво відділу «Колегіум Б» знаходилася інструкція, зміст якої описує Єжи Філіповіч в своїй книзі «Мені було тоді 14 років» (РАХ 1972):
          «Калібр – 600 мм, довжина снаряду – 2100 мм, вага – близько 1500 кг. Діапазон стрільби – кілька десятків кілометрів. Дуло змонтоване на спеціальній платформі. Частота пострілів – близько 4 на год. Навісна зброя. Снаряд нібито можна зауважити при зміні напрямку траєкторії польоту. Запалювання снаряду за допомогою спеціальних порохових подушок.
          20 червня 1964 року під час підготовки котловану для будівництва східної стіни вул. Маршалковської на території володіння на вул. Монюшкі 8 виявлено корпус величезного снаряду – того снаряду, який 18 серпня 1944 року приземлився на танцювальному майданчику «Адрії». Було викликано Варшавську группу розмінування. Сапери під керівництвом пор. Михайла Савчица витягнули снаряд з котловану. Сьогодні корпус того снаряду знаходиться у дворі Музею Війська Польського в Варшаві.
          Навколо цього снаряду, який поцілив в «Адрію», навколо гармати, з якої він був запущений, виникло як в документальних працях, так і у спогадах багато легенд, які в свідомості багатьох людей функціонують до сьогодні. В серії фотоальбомів, присвячених Варшавському Повстанню представлена авіабомба, яку називають снарядом з важкої залізничної артилерії. Так само, як і про фотографію «Брауна», на якій зафіксовано момент вибуху важкого снаряду в стіні Прудентіалу (пол. Prudential), говорять, що вона представляє вибух снаряду, випущеного зі залізничної артилерії.

Залізнична артилерія!??? – міф Великої Берти

          Галина Андерска в своїй детальній, якщо мова йде про реалії, які стосуються обставин «приземлення» снаряду в «Адрії», статті також називає той снаряд снарядом, випущеним залізничною артилерією. Ця стаття викликала великий відгук зі сторони читачів. Відізвалася сестра Еугеніуша Локайськєго, Софія Доманьска, а також одна з «Бомб», мінерка «Башька» –Барбара Вишядецка, яка наповнювала повстанські гранати вибуховим матеріалом, добутим зі снаряду в «Адрії», який не вибухнув. Велику, яка викликає ряд застережень, статтю під назвою «Додаток до гармати» написав солдат, публіциста та історик, якого ми дуже цінимо, полковник Януш Пшимановскі (Столиця №4 від 24 січня 1971 року). Полковник Пшимановскі плутає дати, які відносяться до подій, коли снаряд поцілив в «Адрію». Він подає дату 7 серпня, в той час, коли дата 18 серпня не викликає жодних сумнівів. Ця дата підтверджується тим, що згідно з німецькими документами гармата, з якої вистрілили в «Адрію» була використана тільки 18 серпня.
          Виходячи зі статті Галини Андерської полковник Пшимановскі визнає, що снаряд, випущений залізничною гарматою нагадує т.з. «паризьку гармату» з часів Першої Світової Війни, яку теж називають «Велика Берта», і з якої німці обстрілювали Париж. Він подає її характеристики і можливості. Згадує, при можливості, обстріл з важкої артилерії німцями Британії через протоку Ла-Манш.
          Далі полковник Пшимановскі описує обстріл німецької важкої артилерії в ніч з 14 на 15 серпня на варецько-магнушевському плацдармі. Полковник Пшимановські був тоді заступником командира дивізіону 152 мм гармата-гаубиця. Вимірювальний дивізіон встановив позицію німецької гармати і як пише полковник Пшимановські:
          «Дві важкі артилерійські бригади: 1-ша і 5-та опрацювали дані, щоб відкрити вогонь і рубанули трьома швидкими залпами з 72 гармат. Зранку розвідувальні літаки сфотографували зруйновані рейкові колії, перевернуту платформу і зірваний з русла пекельно довгий ствол».
Д          алі автор згадує, що на підставі знайдених поблизу власних позицій фрагментів важкого снаряду, які потім збирав, щоб відновити профіль корпусу, описав калібр гармати, який обстрілював плацдарм на 620 мм.
          Далі в статті говориться:
          «Кулеврина з'явилася на два місяці пізніше на варшавських трасах – я не знаю, чи то була та сама, тільки після ремонту, чи інша з таким самим калібром» – з обережністю говорить полковник Пшимановскі.
          Потім автор, як в анекдоті, описує ймовірно остаточне знищення кулеврини.
          Залізнична гармата, як ми вже згадували, функціонує також в документальних опрацюваннях, які стосуються Повстання Варшавського. Полковник Адам Боркєвіч в своїй документальній книзі під назвою «Повстання Варшавське 1944 – Нарис діяльності воєнного характеру» (вид. ІІ – РАХ 1964) під час обговорення питання про атаку Німеччини на Садибу 2 вересня, пише:
          «Брали в ній участь (атаці – прим. Х.К. і М.П.) також важкі танки і міномет».
Далі, описуючи останні моменти Садиби, базуючись на спогадах Вітольда Зеновіча, Каміли Aшкулайтіс і невідомих жінок-зв’язківців, що містяться в Acta Ocupationis Germanica:
          «Частина відрізаних сховалася у фортеці, де опір тривав до 14.00. Снаряд з важкого залізничного міномету з-під Неонувкі пробив звід старих казематів фортеці, в якій знаходився екіпаж і санітари. Поліг командир фортеці капітан «Ящур» і 21 солдат, гравій засипав і поховав санітарний пункт з санітарками і пораненими, яких не вдалося перевезти до шпиталю».
          Що стосується атаки важкого залізничного міномету калібру 610 мм, встановленого поблизу села Домбрувка біля Пир, також пише в своїй документальній книжці «Мокотув 1944» Леслав М. Бартельскі. Він розміщує також зображення важкого міномету 42 см «Gamma Mörser» на стаціонарній підставці в моменті підпалення снаряду.
          Про важкий міномет також пише Пітер Стахєвіч в книзі під назвою «Парасолька» (PAX - Варшава 1981). Описуючи ОБД німецьких сил, атакуючих у вересні Чернякув з району сейму, він пише:
          «Разом з цими угрупованнями (тут мова йде про німецькі угруповання – прим. наша H.K і М. П.) діяла штурмова авіація, військова батарея метання повітряних мін,та важкий міномет калібру 600 мм на залізничному шасі (підкреслення наше Н.К. і М.П), розміщений в районі Влох».
          З цитованих тут згадок, визначень виникає цілий ряд невідповідностей, помилок в визначеннях, а ряд описів накладається один на одного.
Слід зазначити, що виникає:
          Німці не використовували проти повстанців залізничної гармати. Фон дем Бах в своїй розповіді, представленій в лютому 1947 року стверджує, що німецький залізничний міномет лінії Радом-Варшава не був вживаний проти повстанців. Натомість Ханс фон Кранхалс в своїй книзі «Der Warschauer Aufstand 1944» (Франкфурт 1964) посилаючись на покази свідків (ймовірно на полковника Боркєвіча) ставить під сумнів інформацію Фон дем Баха, говорячи, що стріляючий міномет бачили в околицях Леонувкі поблизу Пясечно.
          Відбулося тут змішування назв і топографії. Біля Пясечно немає місцевості під назвою Неонувек. В цих свідченнях мова йде, ймовірно, о місцевості Неонувка, а не Неонувек, розміщеної біля Пясечно, де була розміщена залізнична гармата, стріляюча в лінію фронту за Віслою. Що стосується місця визначення міномету поблизу Пир чи Влох мова ще буде йти нижче
.

А однак міномет самохідний

          Остаточно можна ствердити, опираючись на документи і реліквії у вигляді корпусу снаряду, який зберігся і який поцілив в «Адрію», і дна від іншого снаряду того самого калібру, знайденого після війни в руїнах Варшави, що тим важким мінометом, з якого німці під час Повстання обстрілювали Варшаву був міномет 600 мм «Karl-Gerät 040».

    

Міномет 600 мм «Karl-Gerät 040» в дії




Боєприпаси для важкого міномету


          Цей міномет був виготовлений в 1939-1941 роках. Виготовлено лише сім штук цієї зброї. Це була навісна зброя з кутом підйому люфи від 500 до 600. Люфа L 98,5 довжиною 5068 мм була нарізна. Довжина віддачі люфи була 920 мм, в той час, коли довжина віддачі лафету 780 мм.
          Міномет мав свою власну тягу у вигляді спеціального гусеничного шасі довжиною 16 м, яке утворювало своєрідну раму. Коли міномет займав вогневу позицію, його опускали за допомогою спеціального механізму на землі так, щоб підстава опиралася на твердий ґрунт. Тільки тоді міномет був готовий відкрити вогонь. Маса самого міномета становила 68.000 кг , а разом з шасі – 120.000 кг. Снаряди масою 2200 кг досягали початкової швидкості 220 м на сек. У цій ситуації снаряд було досконало видно в повітрі. Міномет заряджали за допомогою спеціального підйомного крану, встановленого на шасі танка PzKpfw VI «Tiger». Шасі було виготовлене з чавуну. Швидкість руху за допомогою самохідної тяги становила 5 км на годину. Зважаючи на свою вагу міномет міг рухатися тільки на твердій землі позбавленій перешкод. Теоретична швидкість пострілу становила 6 пострілів на годину, а максимальна дальність 6800 м. Обслуговував міномет відділ, який налічував 110 солдатів під командуванням одного офіцера. Цей міномет був виразом гігантоманії Гітлера, і водночас його військового дилетантизму. Затверджуючи виробництво цього гіганта Гітлер, ймовірно, думав про Фрідріха Великого, який був для нього недосяжним ідеалом. Маючи на увазі важку артилерію Фрідріх Великий сказав:
          «Перемозі сприяє не тільки кількість вбитих, але і страх, який ця зброя викликає серед живих».
Під час Другої світової війни цей міномет вперше був використаний під час облоги Севастополя, але без істотних результатів.
          Як уже згадувалося «Карл» проти Варшави вперше був використаний 18 серпня. Ймовірно, снаряд, який влучив в «Адрію» був першим, який був запущений проти Варшави. Цей міномет в архівах німецької 9-ї армії згадується вперше в документі, датованим 20 серпня. Він становить «638 батарею – Міномет 61 см». Включений в якості резерви до корпусної групи Фон дем Баха, яку виділяли по мірі необхідності для кожної ділянки фронту проти повстанців. Використання цього міномету, призначеного для знищення важких укріплень, проти Варшави було виразом дилетантизму. Як показала практика, а також висновки від його використання, які зробили самі німці, для боротьби в місті в умовах вуличних боїв, з обмеженими можливостями пересування, він не підходить.
          Теоретична швидкість пострілів «Карла» складала 6 пострілів на годину, але з уваги на безсумнівні труднощі транспортування німці, ймовірно, мали в своєму розпорядженні мізерну кількість снарядів. Слід виходити з того, що можна було випустити стільки снарядів, скільки їх містилося в возі боєприпасів, тобто близько 6 штук.
          Крім зруйнування декількох будинків і беззаперечними людськими жертвами застосування цього міномету не принесло німцям очікуваних результатів. Так як від першого пострілу з цього міномету повстанці боролися ще 45 днів.

Де знаходилася вогнева позиція «Карла»

          Беручи до уваги перше місце падіння снаряду, тобто «Адрію», а також дальність пострілу, тобто максимально 6800 м – в цьому радіусі від «Адрії» треба шукати місцезнаходження цього міномету.
          Влохи, відносно яких існують припущення, що там була вогнева позиція «Карла», знаходяться в зоні дії його вогню, беручи під увагу перший снаряд, який поцілив в «Адрію». Радіус 6800 м включає також Мокотув, але не поширюється до Садиб.
          Беручи до уваги вищевказані характеристики «Карла» слід виключити припущення про те, що він стріляв з залізничної підстави. З погляду на його технічні характеристики це було неможливо. Заряджали його за допомогою спеціального підйомного крану, і це було можливо тільки в разі його знаходження на землі, а не на платформі. Ймовірно, свідки, які злокалізували його позицію у Влохах, бачили його на лафеті. При власній малій швидкості пересування необхідно було транспортувати його ближче до позиції вогню за допомогою залізничного транспорту.
          Що стосується використання «Карла» проти Садиби слід категорично ствердити, що Садиба не була обстріляна мінометом цього типу. Співавтор даної статті М.П. пережив здобування Садиби та фортеці. Також пережив наліт «штукасів». Поза всяким сумнівом можна стверджувати, що командування фортеці загинуло від вибуху бомб, скинутих «штукасами». Після захоплення Садиби німцями на теренах району був помітний цілий ряд снарядів авіабомб, які не розірвалися, і які були призначені для руйнування важких укріплень. Ці недопалки були зариті в піску. Серед них не було недопалків важких снарядів, які відповідали б снарядам «Карла». Недопалки ліквідували лише в березні 1945 року.

Не тільки «Карл»

          Крім «Карла» проти повстанців Німеччина використовувала й інший тип важкого міномета калібру 380 мм, побудованому на шасі танка PzKpfw VI «Tiger», виконаному з чавуну.


Міномет 380 мм «Sturmtiger»


          У 1944-1945 рр. вироблено від 12 до 18 одиниць таких машин. Його поточна назва – «Sturmtiger». Дальність пострілу цього міномету становила 6000 м, вага снаряду 345,3 кг, а його початкова швидкість – 91 м/с. При цій швидкості снаряд було видно в польоті. Швидкість пострілу становила 3 постріли в годину.
          В актах німецької 9-ї Армії ODB Корпусної Групи Фон дем Баха від 14 серпня 1944 року знаходимо інформацію про те, що «в доступі є один «Тигр» з пусковою установкою 38 см». В документі від дня 20 серпня в ODB Корпусної Групи Фон дем Баха згадується Кампанія штурмових мінометів №1000, до складу якої входили дві бойові машини з гарматами 380 мм, 2 офіцери і 54 солдати.
          В днях капітуляції Повстання, за словами сержанта підхорунжого «Рудого» (Єжи Сенкєвіч) місцеположення одного з двох мінометів було на перехресті вул. Сухої і 6-го серпня недалеко фільтрів. Ця інформація без сумніву заслуговує на довіру. Беручи до уваги той факт, що вулиці міста були перериті барикадами і завалені уламками, зміна вогневої позиції була дуже проблематичною. Ця позиція, беручи під увагу дальність пострілу міномету 6000 м, дозволювала німцям обстріл всіх повстанських позицій за винятком Групи Кампінос. Слід підкреслити, що вулиця Суха знаходиться на невеликій відстані від Західного залізничного вокзалу, який повинен був бути розвантажувальною базою німецької техніки, направленої проти Варшави.


Знову про залізничну артилерію

          Хоча Німеччина не використовувати проти повстанців залізничної зброї, однак «легенда» про залізничну зброю, а точніше про залізничну артилерію, має в собі зерно істини. А саме: в розпорядженні німців в районі Варшави було два бронепотяги, які мали свою власну артилерію. Одним з цих потягів був тренувальний бронепотяг №75.


Бронепотяг №75


    

Фрагменти бронепоятягу



          Він був оснащений 18 кулеметами і гаубицею 105 мм. Його екіпаж складався з 48 солдатів під командуванням одного офіцера. Він згадується в записах 9-ї Армії в документі, датованому 6 серпня в ОДБ Корпуса фон дем Баха, в групі Reinefarth, в ударній групі полковника Віллі Шмідта. Він діяв в районі Гданського Вокзалу. В вище згадуваних актах від 6 серпня міститься запис розмови (за допомогою телеграфного апарату Г'юза) СС Brygadefuhrera Камінського з Гейне Рейнефартем, яка відбулася о 14.06. Зміст цієї розмови:
          «Камінські до Рейнефарта: бронепотяг призводить до плутанини і обстрілює мій полк Фротова». Бронепотяг №75 обстрілював Волю, Повонзкі, Ставки, Польську Фабрику Цінних Паперів і Старе Місто. У документі від 14 серпня є примітка, що в той же день він був пересунутий на станцію Ловіч, проте в документі від 20 серпня він знову згадується в ODB Ударної групи Шмідта.
          Крім того, в актах 9-ї Армії під датою 26 вересня він зазначений в групі одиниць в межах «Kampfraum Warschau» Тренувального Бронепотягу №5. Напевно артилерія цього потягу обстрілювала під Якторовем групу «Kampinos», яка намагалася пробитися 29 вересня.

А однак частково полковник Пшимановкі мав рацію

          Як виникає з акту 9 німецької Армії з дня 3 серпня на відрізку 17 Дивізії Піхоти в ODB цієї дивізії відмічено 8 залізничну батарею з гарматою 105 мм. Потім послідовно перераховуються документи з 6.08, 14.08, але 26.09 підпорядкована вона безпосередньо VIII корпусу. З наступного ODB 9-ї армії від 14 серпня виникає, що на відрізку «Harko 307» знаходився відділ залізничної артилерії №679 з батареями №686 і 695.
          Яку залізничну артилерію мали в розпорядженні німці?!!! Згідно з вичерпним каталогом артилерії Стефана Патая («Сухопутна артилерія 1871-1970» – Варшава МОН 1975) в 1918-1939 рр. німці мали шість типів залізничних гармат калібру 149,1; 172; 203; 211; 238 i 283 мм, з максимальною дальністю пострілу 22.500 до 45.000 м. З виробництва 1939-1945 рр. володіли трьома типами гармат калібру 283, 380 i 800 мм з максимальною дальністю пострілу в межах 46.000 м дo 55.700 м.

    

Залізнична гармата Дора та боєприпаси до неї



          Слід підкреслити, що гармати залізничної артилерії відносяться до артилерії з прямою наводкою. З погляду на велику дальність вони не надавалися до обстрілювання міста з досить щільною забудовою, де проходила дуже складна лінія фронту, нерідко в межах одного району. В межах міста, де відбувалася боротьба за території, які зайняли повстанці, і які перепліталися з територіями, що знаходилися в руках німців, обстріл з далекоцільних гармат з прямою наводкою був безглуздим.
          Полковник Пшимановскі згадує, що збирав з фрагментів корпус великого снаряду. Слід зазначити, що в актах 9-ї Німецької Армії на відрізку 46 танкового корпусу під датою 26 вересня згадується Артилерійська Батарея, оснащена «Gerät 040 428». Тому слід вважати, що це був міномет із серії «Карл» і «Thor» калібру 428 мм. Що стосується назви «Gerät 040» тут може бути помилка в записі. Тому що «Gerät 040» означає міномет калібру 600 мм, натомість мова тут може йти про 42 см «Gamma Mörser», як би показував кінець символу в актах 9-ї Армії. Цей міномет мав дальність пострілу 14200 м, маса снаряду була 1020 кг при початковій швидкості 452 м\с. Міномет такого типу відтворює в своїй книзі Леслав М.Бартельські. З погляду на те, що Пири лежать на трасі Варшава-Радом, цей міномет могли зауважити в цьому районі під час транспортування.
          Залишається загадкою, який снаряд збирав полковник Пшимановскі – чи снаряд від міномету «42 Gamma Mörser», чи від залізничної гармати Дора калібру 800 мм. Варто зазначити, що у дворі Музея Війська Польського знаходиться недопал снаряду з цієї зброї. Його знайшли на польських землях. Чи ця зброя обстрілювала позиції на варецько- магнушевському плацдармі?
          Зрештою багато загадок останньої війни ще належить прояснити.



Ханна Кучмєровска
Мачей Пєкарскі

          У Варшаві, незважаючи на те, що минуло кілька десятиліть, досі натрапляють на «сувеніри» з Варшавського Повстання 1944.
          8 червня 2007 року прибл. о 10.30 на вул. Багно працівники розкопали на будівельному майданчику снаряд вагою 1,5 тонни, який не розірвалися. Мінометний снаряд калібру приб. 580 мм знаходився на глибині близько 1 метра під поверхнею землі.


Снаряд від важкого міномета, який не розірвався


          З шести сусідніх від місця знаходження снаряду будинків поліція евакуювала близько 600 осіб. Близько 14.00 бригада саперів, яку викликали на місце, з обережністю добула снаряд і вивезла його на полігон під Варшавою, де він був нейтралізований. Протягом декількох годин поліція забезпечувала вулицю навколо площі Ґжибовськєґо.



Опрацював: Мачєй Янашек-Сейдліц

Переклад: Яна Добровольська


Copyright © 2016 SPPW1944. All rigths reserved.