Варшава у XIX столітті була практично позбавлена справжньої водопровідно-каналізаційної мережі. Розв’язання цієї проблеми взяв на себе російський генерал Сократес Старінкіевіч, який в 1875-1892 роках виконував обов’язки президента Варшави. Завдяки своєї наполегливості та виняткової чесності, в період найбільших царських репресій після Січневого повстання, він перетворив занедбану, провінційну Варшаву в сучасне місто.
          За його каденції у Варшаві було зорганізовано мережу конних трамваїв, впроваджено телефони, обсаджено деревами та освітлено вулиці, ремонтувано та будовано нові бруківки ( з 1889 року бетонні), упорядкувано базари (м.ін. побудовано Міровський торговий зал та торговий зал на Кошиках), відкрито цвинтар на Бродні.
          Безумовно, найбільшим досягненням президента Старинкіевіча було створення сучасної трубопровідно-каналізаційної мережі. Розроблення проекту доручено англійському інженеру Вильяму Линдлею (William Lindley), який проектував та побудував подібні заходи в понад 30 європейських містах, м.ін. в Гамбурзі, Базилеї та Санкт-Петербургу.
          У 1881 році підписано з В. Ліндлеєм контракт, а у 1883 році розпочато роботи, що продовжувалися в наступних роках. Вже у 1886 році, зі Станції фільтрів при вул. Кошиковій потекла перша вода.Закінчилася будова першого колектора міської каналізації. До 1900 року інвестиція винесла близько 17 мільйонів рублів (при річному бюджеті, що становив 2,5 мільйонів рублів).
          Варшавську каналізаційну мережу було спроектовано з врахуванням натурального, паралельного з берегом Вісли, спаду терену з півдня на північ. В цьому напрямку були побудовані головні канали, які переймали господарсько-побутові стічні води, промислово стічні води та опадові води. Скидання стічних вод в Віслу здійснювалося в кількох, спеціально спроектованих, місцях.
          Варшавські канали були схожі на відвернуте яйце. Їх побудовано з цегли на цементному розчині та з кременевих труб. В залежності від розрізу, поділялися на 11 категорій. Найменші в розмірі 60x90 см, найбільші 160x210 см. Після 1889 року підвіщено висоту каналів на 20-30 см. Найбільші канали мали розмір 160x240 см. Що 80 метрів було встановлено вуличні шпанки, що переймали дощову воду.

          В моменті виникнення Варшавського повстання 1944 року, яке в теорії мало тривати 3-4 дні, люди не думали про придатність каналів з метою комунікації та зв’язку. Під час тривання боротьби, що продовжувалася, та виникнення низки ізольованих від себе пунктів опору, виникла проблема поєднання їх зі собою. Мережу каналів використано для зв’язку, транспорту зброї та амуніції, а наступно для евакуації значних повстанських сил з районів, що занепадали.
          При співучасті канальних працівників, почато спроби визначення канальних сполучень між Повіслям та Старим Містом, Старим Містом та Середмістям. З доручення Колективу зв’язку Верховного комундування АК, з бюро Дирекції Водопроводів та Каналізації, що знаходилося під обстрілом, видобуто монографію водопроводів та каналізації Варшави, а також описи її діаметру. На тій основі проаналізувано можливості використання каналів як комунікаційних шляхів для потреб зв’язку.
          Було створено спеціальні канальні патрулі, в склад яких входили переважно жінки, а наступно молоді хлопці, головно скаути. Істотним було, щоб член патруля відзначався дрібною будовою тіла та невеликим зростом. Ці умови були продиктувані габаритами каналів, висота яких, у крайніх випадках, становила ледве 110 см. Слід пам’ятати, що канал не був сухий, плинула ним вода або нечистості, що часто досягали колін, а навіть вище пояса. Беручи також до уваги факт переміщання в цілковитій темноті, потрібно було мати відповідні схильності, щоб справитися з таким завданням.

 
Дорослий повстанець біля найнижчого каналу

          Для обслуговування канальних маршрутів були створені Взводи Спеціального Зв’язку (канального), що підлягали Верховному командуванню Армії Крайової.
          Було визначено низку головних канальних маршрутів:
          Старе Місто-Жолібож: довжина близько. 3.060 m, люк в районі Жолібож при вул. Столечної (тепер Є. Попелушка) ріг вул. Красінського, люк в районі Старе Місто вул. Длуга біля площі Красінських
          Жолібож-Середмістя: довжина близько. 4.830 m, люк в районі Жолібож при вул. Столечної (тепер Є. Попелушка) ріг вул. Красінського, люк в районі Середмістя вул. Згода
          Старе Місто-Середмістя: довжина близько . 1.600 m, люк в районі Старе Місто вул. Длуга біля площі Красінських, люк в районі Середмістя вул. Новий Світ при вул. Варецкої
          Старе Місто-Середмістя: : довжина близько 1.370 m, люк в районі Старе Місто вул. Даніловічовська (сьогодні Новий Проїзд), люк в районі Середмістя вул. Мазовецька при Святохресної

Канальний маршрут зв’язку зі Старувки до Середмістя

          Старе Місто – площа Банкова: довжина близько 1.430 m, люк в районі Старе Місто вул. Длуга біля площі Красінських, люк на na площі Банковій біля будинку при вулиці Сенаторської 40
          Південне Седедмістя - Мокотув: довжина близько 2.080 m, люк в районі Середмістя Уяздовські Алеї 43 при вул. Вілчої, люк Мокотув вул. Вікторська при вул. Пулавської
          Південне Середмістя – Мокотув через Лазенки: довжина близько 3.700 m, люк в районі Середмістя Уяздовські Алеї 43 при вул. Вілчої , люк Мокотув вул. Вікторська при вул. Пулавської
          Черняків - Мокотув: довжина близько 3.790 m, люк Черняків вул. Загурна, люк Мокотув вул. Вікторська при вул. Пулавської
          Охота - Середмістя: довжина близько 1.000 m, канал дуже низький та вузький, тунель з Вавельської редути до люка вул. Вавельська 60, люк Середмістя вул. Прокураторська в районі Сташіца

          У першій фазі Варшавського повстання канали використувалися для зв’язку та транспорту зброї, амуніції та перев’язочних засобів. За їх посередництвом в поодинокі райони, що билися, доставлялася повстанська пошта.
          Середмістя сполучено зі Старувкою спеціальною телефонічною лінією за допомогою водонепроникненого каблю, що установився в каналі. Нав'язаний 15 серпня телефонний контакт, діяв до моменту покидання Старого Міста повстанськими відділами.

          Початково значення каналів під час Варшавського повстання не було належним чином оцінене німцями. Генерал ван ден Бах нехтував донесення про використування каналів повстанцями. Тільки після зникнення захисників Старувки,він усвідомив собі, що повстанці можуть, в кожному моменті,з’явитися на його тилах.
          З цього моменту німці почали спроби з метою унеможливити користуватися поляками каналами. Вони ізолювали канальні відрізки, обсаджували люки, вішали в каналізаційних колодязах підслуховувальні підстрої. Коли тільки почули відгомін людей в каналі, вкидали гранати, бунки з отруйним та сльозоточним газом, стріляли з автоматів в глибінь. Ставили перепони зі сталевих балок, дерев’яних колод та мішок з піском з метою накопичення води та унеможливлення переходу.
          Генерал ван ден Бах підтвердив пізніше, що також почав використовувати канали для перекидання шпигунів в повстанські території. Були ними переважно volksdeutsche або українці. Після виконання завдання, для переказу здобутих інформацій, звичайно виходили вони з міста разом з цивільним населенням.

          Незважаючи на труднощі введені німцями, служба в каналах відбувалася до кінця Варшавського повстання. Дрібні дівчата та хлопці (маючи кільканадцять років) передавали ситуаційні рапорти, ліки та перев’язочні засоби, амуніцію. Про ступінь зусилля свідчить факт, що одноразовий вантаж амуніції, переносений в спеціальному мішочку на грудях, важив 3-5 кілограмів - більше людина не була спроможна двигнути в канальних умовах.
          Ось фрагмент реляції одної з учасниць канального патруля, що йшов з Середмістя на Старе Місто:
          „Залізними скобами ми спускаємося вниз цементної криниці. Команда налічує кільканадцять людей, в тому числі провідника. Внизу ми отримуємо дерев’яні дрючки - 50 сантиметрів в довжину. Схиляємося низько, хапаємо дрючок зверху обидвома руками, зачіпляємо його між канальними стінками та в тій позиції притягаємо одну ногу, перекидаємо дрючок вперед та притягаємо другу ногу. Спина тре по склепінню, кам’яне перекриття гнобить до землі. Протягом певного часу людина божеволіла.
          Відкидаємо дрючки та ідемо на колінах. Низом пливе огидна смердюча мазь. На дні каналу лежить пісок, місцями також гострий щебінь. Починається біль в колінах-палить вогнем. Жалкуємо, що ми позбулися дрючків. Повземо далі. Вода робиться щораз чистіша. Можемо в кінці випростуватися. Добираємося врешті до високої криниці з залізними гаками. Вантаж на грудях вдалося перенести та не змочити.
          Піднімаємося тяжко до люка при вулиці Красінських. Доовкола червоніють заграви пожеж та піднімаються клуби диму. Ми вже на Старувці.”
          Команди, що рухалися в каналах, намагались розміщати на стінах стрілки та символі, що являли собою шлях з метою уникнення помилити дорогу, що могло спричинити попадання в сліпий відрізок каналу (що часом мало місце).
          Крім функцій зв’язково-постачальницьких канали використувалися також з метою евакуації. В такому випадку переміщувалися ними великі групи людей, часто з повним озброєнням, які найчастіше вперше знайшлися в цих драматично важких умовах. Це спричиняло додаткові труднощі та небезпеку.
          Неминучий в таких умовах більший галас спричиняв ризик виявлення переправи німцями, а в результаті підняти ними помсти. Крім того люди, що переміщувалися каналами, не витримували екстремальних умов та впадали в депресію. Багато з них губило дорогу, декотрі вчинили самогубства.

          Вперше для евакуації вжито каналу в районі Охота. 7 серпня 1944 року група повстанців, що захищала Вавельську редуту (забудована територія між вул. Вавельською, Плуга, Міаловського та Університецькою) оточена та атакована переважаючими силами ворога, вирішила відступити з обложеної редути. Єдиною дорогою був канал. На жаль, люк до нього знаходився під острілом ворога.
          Вирішено здійснити прокоп до люка з погребів зі сторони вул. Вавельської. Роботи закінчилися 10 серпня увечері. 11 серпня, після перших невдалих спробах знайти дорогу, команда 83 захисників редути перейшла винятково низьким, в розмірі 110x60 сантиметровим каналом, кіломертовий відрізок канального маршруту, виходячи люком при вул. Прокураторської на Колонії Сташіца. Подолання 1 кіл. відрізка низького та темного каналу зайняло їм 6 годин.

Маршрут евакуації повстанців з Вавельської редути

          Після невдалого наступу 20 та 21 серпня 1944 року на Гданський вокзал, що мав на меті сполучення Старого Міста з Жолібожом, прийнято рішення про евакуацію каналами зі Старого Міста до Середмістя та Жолібожа поранених, штабу другого кидка, частини медичного персоналу, комунального управління та цивільного населення. Ці плани здійснювалися в невеликому ступені. Високий рівень стічних вод не давав можливості руху в напрямку Середмістя. У зв’язку з тим почато спробу осушити канал.
          Вночі з 25 на 26 серпня в 2 командах, в склад кожної входило близько 40 людей, перейшло зі Старувки до Середмістя Верховне командування АК з генералом Бором-Коморовським та цивільне управління з головою Ради Народної Єдності (Rada Jedności Narodowej) Казімежем Пужаком.
          У зв’язку з німецьким оточенням навколо Старого Міста, що збільшувалося, повстанське командування почало спроби пробитися до Середмістя. Атака, при співучасті середмійськийх відділів, мала здійснюватися в напрямку вул. Королівської та Міровських залів. Атака мала підтримуватися канальним десантом на Банкову площу. Для десанту вжито солдатів батальйону „Чата 49” („Czata 49”) та „Густав” („Gustaw”) у загальній силі 150 людей. Керував ними капітан „Мотил” („Motyl”) Збігнєв Стібор-Рильський з „Чата 49”.
          30 серпня 1944 року деснт, у стінках ночі, увійшов в канал люком на площі Красінських та спрямувався в Бункову площу. Після переходу майже 1,5 кілометра каналу, якого максимальна висота становила 170 см, а мінімальна 90 см, близько 1 години вночі було досягнуто Банкову площу. Перша група солдатів вийшла на поверхню біля розташованого там фонтана та сховалася в кущах біля фігури св. Яна Непомуцена.

Канальний маршрут зі Старого Міста на Банкову площу

          Виявилося, що поблизу знаходиться багато німців, які спали під стінами навколишніх домів, а відкрита територія унеможливлювала зайняття зручних стрілецьких позицій повстанцями, що виходили з каналу. Один з німецьких солдатів помітив десант . Почалась стрілянина. Розбуджені німці відкрили вогонь з автоматів та гранатометів.
          Придушені вогнем на відкритому просторі повстанці зазнали втрат та після близько 45 хвилин боротьби були змушені відступити. Після повороту решток відділу до каналу, частина солдатів повернулась в Старе Місто, інші добралися до люка на Новому Світі при вул. Варецької. Провалилася також атака ведена на поверхні. Спроба пробитися невдалася.
          В тій обстановці керівництво Старого Міста вирішило провести кількаденну евакуаційну акцію, початок якої припадав на 1 вересня. Як перші мали евакуюватися легко поранені та солдати без озброєння. Потім мав початися відступ відділів зі зброєю в руках, амуніцією та військовим устаткуванням. Командуючі відрізками щодвігодини мали посилати групу 50 людей з лінивою. Евакуацію 1.500 солдатів плановано закінчити 2 вересня о 9.00 годині.

Канальний маршрут зв’язку зі Старого Міста до Середмістя

          Вночі з 31 серпня на 1 вересня сапери здійснили найкращий, у міру можливості, критий доступ до головного люка на площі Красінських з погребів будинку Апеляційного суду та котлован до люка, який був наступно забезпечений стінками з тротуарних плиток. Безустанно тривав сильний німецький наступ при одночасному артилерійському обстрілі та бомбардуванні. Протягом цілього 1 вересня відбувалася евакуація поранених та неозброєних солдатів , якій супроводили важкі втрати. 1 вересня у вечірніх годинах бої перенеслися в безпосереднє сусідство площі Красінських.
Дано наказ евакуації стройових відділів, що мало здійснюватися в такій послідовності:
          - згрупування „Руг”,
          - лікарні,
          - згрупування „Сосна” ,
          - штаб групи та відділи керівництва,
          - згрупування „Радослав”,
          - задня охорона.
          Солдати були поділені на групи. Кожна налічувала 50 людей, в тому числі провідника. Група за групою повстанці пересувалися у напрямку Нового Світу. Умови переходу були жахливі. Солдати рухалися крок за кроком вперед та грузнули в слизьких фекаліях, що досянали кісток, колін, а часом, в низьких відрізках, майже обличчя.

Марш каналом (рисунок Веслав Храновський)

          Під ногами можна було відчути покинуту зброю, а часом тіла людей, оскільки не всі витримали труди мандрівки. Na косанах було несено важко поранених, яких не вдалося внести в канал. Після подолання, протягом майже 4 годин, канальної траси біля другого люка на Новому Світі при вул. Ваверської, очікував солдатів зовсім інший світ. Гріло сонце, по вулицях гуляли елегантно одягнені жінки, вікна домів мали шиби.

       

Вихід зі Старувки на вул. Варецьку




Відпочинок після виходу з каналу

          Під час евакуації головний тягар праці спочивав на плечах санітарок та зв’язкових, які несли поранених, вели людей до Середмістя та поверталися з метою допомогти наступним та вивести їх якнайшвидше та якнайбільше. Величезні заслуги припадають канальним провідникам, серед яких відрізнилася група євреїв, звільнених солдатами „Зоські” (Zośki”) з табору на Гусниці. Продовжували вони наступно боротьбу разом зі згрупуванням ”Радослав” на Чернякові, де частина з них полягла смертю хоробрих.
          2 вересня зранку зійшли до каналу заслонні відділи, полонені та поранені. Коли в канал хотіло добратися цивільне населення, наступила авіаційна атака,внаслідок якої завалився будинок Апеляційного суду, а його руїни поховали людей.
          Остаточно з команди Старого Міста до Середмістя перейшло близько 3.000 легко поранених, членів господарських відділів та бойова команда, що налічувала близько 1.500 солдатів. В Жолібож перейшло близько 800 повстанців (разом з відділами Народної Армії).

Канальний маршрут зв’язку Жолібожа зі Старим Містом

          На Старому Місті залишилось близько 200 повстанців, в тому числі більшість сховалася серед цивільного населення, 2.500 тяжко поранених, що залишились разом з частиною санітарок в польових лікарнях та понад 40.000 цивільного населення (в тому числі 5.000 тяжко пораненрих).
          Після входу до Старого Міста німецьких сил, розпочалися масові убивства та гвалти. Убито більшість тяжкопоранених повстанців. Лише мізерну їх частину було дозволено винести. Певна кількість була врятувана пораненими німецькими солдатами- недавніми полоненими повстанців. Підозрюваних в приналежності до Армії Крайової та немічних людей розстрілювано на місці. Інших було вивезено в табір, що знаходився в Прушкові.

          Після падіння Старого Міста негайно почались спроби нав’язання контакту між Середмістям та Жолібожом. З обох районів виходили канальні патрулі, що намагались знайти дорогу. Між іншими шукано сполучення каналами, які знаходилися під руїнами гетто. Один з маршрутів виявився непрохідним з приводу перешкоди з людських тіл. Було знаходжено також перепони створені німцями. Почато свроби висадження або роздягнення перепон.
          Після 10 вересня вдалося визначити маршрут Жолібож-Середмістя. Він сполучав люки при вул. Столечної (тепер Є. Попелушка) на Жолібожі та при вул. Згода в Середмісті. Довжина маршруту становила 4.840 м.

Канальний маршрут Жолібожа з Середмістям

          Маршрут обслуговувався зв’язковими (у більшості випадків жінки) Колективу спеціального зв’язку Верховного командування та Районного командування Армії Крайової. В канали мали вступ, окрім зв’язкових патлурів, тільки люди, у яких були спеціальні перепустки. В каналах відбувалась вартівнича служба. Під забороною було перенесення приватної кореспонденції та розповсюдження інформацій про службу в каналах.
          Канальне сполучення Жолібож-Середмістя тривало по 29 вересня 1944 року, тобто до моменту капітуляції Жолібожа. Почалися зусилля пустити в хід телефонне сполучення за допомогою кабелю, що знаходився в каналах. Роботи, що велися в важких умовах, було закінчено 28 вересня в вечірніх годинах, тобто в переддень капітуляції Жолібожа. Велике зусилля зв’язкових не принесло практично жодних результатів.

          Мокотув протягом цілого Варшавського повстання аж по капітуляцію 27 вересня 1944 року, був відрізаний та ізолюваний від Середмістя. З перших серпневих днів з обох сторін починалися спроби нав’язати контакт. Після декількох невдалих експедицій, 7 серпня дві зв’язкові, зі штабу генерала „Монтера”, після ознайомлення зі схемою мережі каналів, вирушили з люка в Уяздовськіх Алеях при Площі Трьох Хрестів колектором, що знаходився під німецьким районом в напрямку Площі Унії Любельської. Після кількох годин вони добралися до люка на Мокотові. Після виходу на поверхню ствердили, що знаходяться на вулиці Шустра. Не знаючи таємного гасла, що діяв на території Мокотова, вони вирішили вжити для цієї мети криптонів командування. Наступно їх доведено до керівництва полку „Башта”, де повідомили, що прибули каналами до Середмістя та принесли зі собою накази від генерала „Монтера”.

Канальний маршрут з Мокотова до Середмістя

          Зв’язок обох районів став фактом. Було встановлено загальні директиви, що стосувалися нав’язання та збереження канального зв’язку. Маршрут був дуже важкий. На відрізку 60 метрів канал мав висоту лише 70 см, що вимагало повзання. Почалися спроби знайти вигідніший маршрут, що закінчилося успіхом.
          Новий маршрут йшов від вул. Пулавської при вул. Дворкової, а закінчувався люком у збігу Уяздовських Алеї та вул. Вілчої. Під час важких відрізків було прикліплено до стіни линви, що захищали перед ковзанням. Цей маршрут становив єдиний комунікаційний шлях не виявлений німцями протягом Варшавського повстання.

Канаоьний маршрут з Мокотова до Середмістя Лазенками

          Сполучення каналами на південним маршруті було добре законспіроване. Перехід був дозвілений лише для людей, що мали спеціальні перепустки. Люки були збережені жандармією. Окрім зв’язкових до каналу, були відправляні до Мокотова офіцери під час спеціальних місій. У половині вересня одержали дозвіл користовуватися канальним шляхом Завішаці зі Скаутської Полової Пошти. За їх посередництвом передано значну кількість листів, що адресувалися мешканцям обох районів.

Перша група зв’язкових з Середмістя до Мокотова

          У другій половині вересня 1944 року велися важкі бої повстанських сил, що оборонялися від наступу переважаючих німецьких сил на Чернякові. Навіть десант через Віслу двох батальйонів 8 полку піхоти Народного Війська Польського генерала Берлінга,не зміг змінити ситуації. Рештки згруповання „Радослав” та згруповання „Крискі” були зіпхнуті в оклиці вул. Вілановської та Загурної.
          15 вересня вранці підполковник „Радослав” відправив каналами до Мокотова рапорт про ситуацію. 15 вересня після полудня підполковник Ян Щурек-Церговський, командир Підокругу Південне Середмістя, відправив зв’язкову з метою нав’язання контакту з „Радославом”, яка добралася до Чернякова після близько 3 годин. Того ж самого дня зв’язкова принесла „Славборові” відповідь від „Радослава”.
          16 вересня вранці „Славбор” відправив воюючим на Чернякові цілий свій запас амуніції- 500 штук патронів , 500 штук патронів для автоматів та 2 автомати совєтської продукці разом з 2.000 штуками патронів. На жаль, цей транспорт не зміг пробратися в місце, де воювали повстанці, та повернув назад до Середмістя.
          Пізнім вечером 19 вересня підполковник „Радослав” прийняв рішення про евакуацію решток свого угруповання (поранені та неозброєні люди) каналами до Мокотова. Решта, в кількості близько 160 озброєних повстанців, під командуванням капітана Єжего Ришарда Біалуса, продовжувала захист разом з рештками берлінговців під командуванням майора Логишонка. Відступ мав місце опівночі з 19 на 20 вересня 1944 року. До Мокотова в люк на вул. Дворкової перейшло близько 200 людей, в тому числі 50% поранених. Окрім солдатів „Радослава” в групі знаходилося кільканадцять солдатів згрупування „Крискі”.

Канальний маршрут з Чернякова до Мокотова

          23 вересня остаточно упав Черняків. Частина повстанців, які не згинули в боях, була вбита СС-манами, між іншими капелан згрупування „Криска”, ксондз Йосиф Станек „Руди”, повішений на стіні будинку. Нечисленним вдалося добраитися на другий берег Вісли, декільку, під командуванням капітана Єжего, пробилося вздовж вулиці Князівської до Середмістя. Нечисленна група повстанців та берлінговців сприймалася як полонені. Певна кількість воюючих змішалася з натовпом цивільного населення та разом з ним була виведена до Прушкова.

          24 вересня 1944 року почався штурм Мокотова. Після 2 днів тяжких боїв, під час яких повстанців зіпхнуто до обмеженої території оборони, внаслідок чого понесли вони великі втрати, командування району прийняло рішення про відступ каналами до Середмістя. У першу чергу мали вирушити солдати найбільше поранені, функціонери ІІ відділу (контррозвідка), солдати Польської Народної Армії, команди пропагандистського відділу, суд та прокуратура, відділ жандармерії, яким виконувалися присуди на членах СС, СА та volksdeutsche, згрупування Управління диверсії Верховного командування AK (Kedyw) підполковника „Радослава”. Відійти мали також легко поранені, що рухалися у власних силах. Інші відділи, очолені майором „Зривом” Казімєром Стерналом, мали становити заслону.
          Евакуація почлася 26 вересня вранці. Колона евакуйованих мала сходити до люка при вул. Вікторської. Доцільною точкою став люк при вул. Вілчої. Більшість виходячих з Мокотова вперше знайшлася в каналі. Після входу першої групи надлетів німецький літак, який розбомбив вул. Пулавську поблизу люка. На голови людей в каналі посипався щебінь. Вибухла паніка. Колумна повернулась назад в напрямку люка, який був знищений бомбою Потрібно було продовжувати марш. Після 11 годин мандрівки каналом, солдати без втрат вийшли нарешті в Єрусалимські Алеї на поверхню.
          Оськільки люк на вул. Вікторської та відрізок каналу були знищені, зроблено доступним інший люк при вул. Шустра 6. З нього до колектора вів низький канал, як при вул. Вікторської.
          О 16.00 годині наступило 2-годинне перемир’я. Мокотув почало опускати цивільне населення. Командуючий районом підполковник „Карол” Йосиф В. Рокіцкі повідомив радіовим зв’язком генерала „Монтера” про намір вечірньої евакуації відділів до Середмістя. „Монтер” не дав згоди та наказав оборону. Після полудня мала місце наступна німецька атака. О 20.00 годині підполковник „Карол” прийняв рішення розпочати евакуацію.
          Біля люка на вул. Шустра був великий натовп людей. Порядок старались навести солдати „Радослава” та майор „Зрив”. В той час, після кільканадцятох годин маршу, добралися в Середмістя перші евакуйовані виходячи люком на вул. Вілчої. Почав нарастати балаган. До люка входили також цивільні особи, які посідали фальшовані перепустки. Входжено до каналу також іншими люками, що знаходилися поза контролем, між іншим люком на розі вул. Шустра та Балуцького, а також при вул. Бельгійської.
          О 21.00 годині почалась властива евакуація. До каналу входили по черзі, не завжди згідно з установленим планом, група „Радослава”, група поранених, цивільне управління, санітарні служби, біженці, поранені з кампанії Б-3 полку „Башта”, рештки батальйону „Гарди”. О 23.15 увійшов до каналу разом з почтом підполковник „Карол”. Опівночі мали відступити заслонні відділи.
          Початково штабова група пересувалася повільно вперед. Пізніше станула. Оскільки каналами могла пересуватися в основному лише одна людина, важко було окреслити причину застою. Після відправлення на розвідку провідника виявилося, що в каналі, на довжині близько 0,5 колометра, втомлені та напівсонні солдати сіли в смердючій воді та не хотіли піти далі.
          Підполковник „Карол”, разом з супрводжуючимі йому сержантами, з трудом перебився вперед. Виявилося, що перед стоючими туди солдатами 1-ого полку Швoлежерів, знаходиться кільканадцять метрів глибшої, смердюяої мазі, що досягала майже плечей. Далі знаходилася перша з перешкод-вкинуті в канал залізні рейки, обиті колючим дротом. Це унеможливлювало подальший марш. Зв’язкові, відправлені „Каролом”, відігнули дрот, але отриманим отвором могла протиснутися з трудом лише одна людина. Кільканадцять метрів далі знаходилася подібна пастка установлена німцями.
          Повітр’я в каналах ставалось щораз тяжчим. Аміак, змішаний з вкиданим німцями карбідом, витворював газ, що подразнював очі. Повстанці тратили сили, з будь-якого приводу впадали в паніку. Натовп в каналі був великий, люди часто зазнавали нервового шоку, в великій темноті переживали галючинації, починали стріляти до себе та кидати гранати, беручи товаришів за німців. Люди брели в мазі, ковзалися та падали обличчям в смердючі виділення, спотикалися про тіла померлих та покидені предмети.

В каналі (рис.Премислав Шелонговський)

          Врешті група Карола добралася до розгалуження каналу, де одна магістраль вела до Вісли, а друга вгору на Гурносілезьку вулицю. Маючи доброго провідника, що орієнтувався в каналах, зуміла пройти маршрут, незважаючи на перешкоди та небезпеку. Туди зустріли групу, відправлену генералом „Монтером” з наказом повороту до Мокотова.
          Повторювані та перекручувані інформації дезорієнтували більшість людей в каналах. Частина кидалася назад топтуючи тих, що вичікували. Одну з команд Шволежерів було зіпхнуто в напрямку Вісли. Вона знайшлася при вул. Вілановській. Після виходу на поверхню її члени наткнулися на німців, які спокійно споживали сніданок. Після обміну вогня повстанці відступили поспішно до люка. Наступно щасливо добралися, протягом певного часу, в Уяздовські Алеї. Добрався там також посланець „Монтера” разом з підполковником „Каролом”, який переконав його в нереальності місії.
          Однак слів про поворот на Мокотув не вдалося відвернути. Натовп, що рвався в напрямку люка в Уяздовські Алеї, перемішався. Одні почали кричати щоб вертатися на Мокотув та топтали повалених у воду, інші кликали, що потріно продовжувати дорогу, але не знали її докладно, оськільки погубили провідників.
          Виходячи люком при Вілчої розі Уяздовських Алеї були у стані крайнього фізичного та психічного виснаження. Багато з них не бачило на очі. Остання група добралася до люка після 23 годин блукання по каналах.

Прийом солдатів з Мокотова в люці в Єрузалимських Алеях

          Генерал „Монтер” категорично зажадав повторити спробу добратися на Мокотув. За дорученням підполковника „Карола”, який не вірив в успіх заходу, сформувано маршову колону, яка ведена двома зв’язковими, увійшла до каналу. За зв’язковими йшов підполковник „Карол” та майор „Томір” з Средмістя разом зі своїми людьми, які мали підтримати оборону Мокотова.
          Після переходу частини маршруту, зустріли в каналах людей, що були в стані крайнього виснаження. Входили вони в склад відділу веденого підполковником Павлом Загуровським („Гора”), головою штабу „Карола”. Він сказав, що це останній відділ відступаючий з Мокотова та що перехід на Мокотув неможливий.
          Після короткої наради колона, здійснюючи наказ „Монтера”, рушила вперед. Повітр’я ставалось щораз густішим, було щораз більше трупів. Десь здалека можна було почути несамовиті галаси та ламенти, що видобувалися не відомо звідки та розходилися далеко. Це кричали та сміялися божевільні люди, що згубилися в лабіринті каналів.
          Пізніше відділ натрапив на відрізок каналу, в якому знаходилися відкриті люки. А внизу чекали перепони. Коли солдат наближився до якоїсь, згори посипалися гранати. Дальший марш був неможливий. 2 зв’язкові, що мали наказ „Монтера” для „Зрива” вирішили, незважаючи на все, іти далі. Обережно минули запори та в темноті рушили далі. Протисунулися через сувії колючого дроту. Раптом одну з них схопили чоловічі руки. Це був повстанець, який не чув нічого після вибуху гранату. Зв’язкові викрикнули йому в вухо, щоб поводився тихо, допомогли йому виплутатися з пастки та вирішили в трійку повертатися до Середмістя. Добратися до Мокотова було неможливим, а окрім цього, в тій обстановці, позбавлене сенсу.
          Не всім солдатам Мокотова, які зійшли до каналу, вдалося перейти до Середмістя. Паніка, спричинена суперечними інформаціями, викликала відступ частини з них назад. Це спричинив невдалий наказ „Монтера”. Ідучи колектором, втратили орієнтацію. Блукаючись в темноті, втратили почуття часу. Блукалися понад 20 годин та шукали виходу з каналу. Більшість з них здійснила індивідуальне або колективне самогубство, не будчи в стані вийти з пастки.
          27 вересня частина повстанців добралася до відкритого люка при вул. Дворкової. Тут, після виходу на поверхню, були оточені СС-манами.

Вихід з люка на Дворковій в руки німців

          Після ревізії та відібрання документів, близько 120 повстанців та цивільних осіб, в тому числі 50 солдатів заслонної кампанії Б-1 „Башта”, було розстріляних жандармами. Німецький офіцер, який з’явився на місці, стримав екзекуцію. Слід пам’ятати, що на той час вже вступило в силу перемир’я, а повстанці мали сприйматися як полонені.
          З Мокотова вийшло всього, в днях 26-27 вересня 1944 року, каналами близько 950 людей. У зв’язку зі становищем, шо склалося, багато з них залишилось там назавжди. Не всі, знайдені пізніше в каналах тіла вдалося ідентифікувати. Багато з них збільшило армію „пропалих без вістей у Варшавському повстанні”.

          Події, що мали місце в каналах, становлять суттєвий уривок історії Варшавського повстання. Ступінь використання каналів у боротьбі, а також драматичність випадків, що мали там місце, не мають рівних собі в історії ІІ Свтової війни.
          Поодинокі місця, пов’язані з подіями в варшавських каналах під час Варшавського повстання, докуменовані на Картині Пам’яті інтернетової сторінки Товариства.
          Багато цікавих деталей теми можна знайти в книжці Тимотеуша Духовського та Юлюша Повалкіевіча „Канали-маршрути спеціального зв’язку (канального) Варшавського повстання” виданої у 2003 році в рамках циклу „Варшавські Термопіли 1944”.
          Епічне зображення подій в варшавських каналах, зобразилися Анджейом Вайдом в фільмі „Канал”, який був здійснений у 1956 році на підставі оповідання Єжего Стефана Ставінського, який під час Варшавського повстання був командиром компанії зв’язку К-4 полку „Башта” на Мокотові.

опрацював: Мацей Яанашек-Сейдліц

переклад: Барбара Себастян