Повстанські фонічні радіостанції і технічне забезпечення повстання



          Згадуючи перебіг Варшавського Повстання 1944 ми зазвичай думаємо про героїчних рядових солдатів, які боролися на барикадах зі зброєю в руках.
          Але треба усвідомити, що гідною подиву є також непохитна постава і величезні зусилля солдатів технічного забезпечення, які діючи в найбільш екстремальних умовах, гарантували як військовим підрозділам, так і цивільним громадянам Середмістя постачання електроенергії і води.
          Їхні наполегливі зусилля забезпечили справність обмежених ресурсів повстанської зброї, а винахідливість і нестандартні рішення дозволили значно поповнити її запаси.
          Треба усвідомити той факт, що без зусиль цих людей повстання точно не тривало б так довго.

          Сучасний читач навряд чи може уявити собі ситуацію, в якій знаходилися мешканці Варшави під час гітлерівської окупації, а зокрема повстання 1944.
          Протягом десятиліть, що минули з тих пір відбулася революція в доступі до інформації і взаємної комунікації між людьми. Радіо, наземне і супутникове телебачення, радіо- і мобільні телефони призвели до того, що з’явився не просто вільний, а навіть надмірний доступ до інформації. В минуле відійшли ті часи, коли інформація була регламентованою і підлягала цензурі, а стаціонарний телефон був майже недоступною розкішшю. Очевидним є в основному необмежений доступ до електроенергії, природного газу і водопровідної води.

          В середині минулого століття, в період темних днів окупації 40-х років ситуація була зовсім іншою, як в польських провінціях, так і в окупованій німцями столиці Польщі – Варшаві. Поточна інформація про ситуацію в країні і на фронтах Другої світової війни, була досить обмеженою. Єдиним офіційним джерелом були повідомлення з головної штаб-квартири Вермахту і відповідні тексти в офіційній окупованій пресі («Кур’єр Варшавський» - «гаджінувка» (укр.«шмата»).
          Правдиву інформацію отримували з радіоперехоплень англійського радіомовлення ВВС, яке транслювало радіопрограми в тому числі польською мовою, за посередництвом радіоприймачів, які зберігали нелегально (після окупації Варшави в 1939 році німці наказали мешканцям віддати всі радіоприймачі, що їм належали), або з розповсюджуваної з ризиком для життя підпільної польської конспіраційної преси (наприклад, «Бюлетин Інформацийни» (укр. «Інформаційний бюлетень») під редакцією Бюро Інформації і Пропаганди Головного Управління Армії Крайової). Зберігання і розповсюдження такої інформації загрожувало в’язницею, концтабором або навіть смертною карою.
          Конспіраційні відділи (партизанські або діючі в міських структурах) в обмеженій мірі користувалися радіо-телеграфічним зв’язком. Конспіраційні портативні радіостанції малої потужності призначені для передачі та прийому зашифрованих сигналів азбукою Морзе, які працювали на наземних радіохвилях мали максимальний діапазон до 15 км на відкритій місцевості і близько 2-3 км на теренах міста. Зв’язок на більших відстанях реалізувався на відбитій хвилі, сигнал якої міг бути отриманий на відстані принаймні кількасот кілометрів і залежав від погодних умов та від пори доби (хвиля, відбита від іоносфери). Для цієї мети були створені радіо-комунікаційні управління в Barnes Lodge і Stanmore в Англії, і в Masagne поблизу Brindisi в Італії. Книги шифрів доставлялися кур'єрами. У першому періоді конспіраційної діяльності накази передавалися тільки за допомогою з’єднувачів. Контакт з владою у Лондоні підтримувався за допомогою кількох радіостанцій або за посередництвом кур’єрів, які незаконно перетинали кордон Генерал-губернаторства на парашутах в спеціальних районах, чи яких висаджували з літаків на таємні польові посадкові смуги в рамках спеціальної акції для тихотемних.
          Під час Варшавського Повстання 1944 ситуація теж була складною. Повстанські відділи, які боролися в різних районах спілкувалися один з одним за допомогою з’єднувачів. В той самий спосіб передавалися накази і місцезнаходження командування і рядових військ. При спробах комунікації між різними районами ситуація була ще більш складною. Іноді вдавалося використати ще діючу міську телефонну мережу, в інших випадках використовувалися з’єднувачі, для яких єдиним шляхом досягнення цілі були канали.
Інформація про постачання зброї для воюючої Варшави передавалася з Лондону через закодовані сигнали радіо BBC, які отримувалися в пунктах прослуховування. Це були, як правило, визначені фрагменти мелодії. Комунікація Головного Управління АК з Лондоном відбувалася за допомогою невеликої кількості польових радіостанцій.
          З причин, розглянутих раніше, радіо-телеграфічний зв’язок між різними районами реалізувався за посередництвом баз в Англії та Італії, що істотно збільшувало час обміну інформацією.
          Відсутність зв'язку було причиною багатьох невдач у проведенні військових операцій. Класичний приклад – це неуспішний напад повстанців на Гданський вокзал 15-16 серпня 1944 р. Спочатку атака мала здійснюватися одночасно відділеннями «Живічєля», атакуючими зі сторони Жолібожа і відділеннями «Радослава» – зі сторони Старого Міста. Відсутність задовільного зв’язку між районами призвело до того, що повстанські групи атакували не синхронно. Їхні чергові зусилля були неефективні в сильному вогні ворога. Повстанці зазнали тяжких втрат (декілька сотень вбитих і поранених), а вся операція закінчилася поразкою.

          Повстанські радіостанції
          Під час повстання у Варшаві працювали дві фонічні радіостанції Армії Крайової з великою потужністю – «Блискавіца» (укр. «Блискавка») і «Бужа» (укр. «Буря»).
          У 1943 році член Польської асоціації радіоаматорів Антоні Зембік, позивний «Бєґли» (укр. «Втікач»), який мешкав в Ченстохові і який втік з табору для військовополонених, почав збирати деталі для створення фонічної радіостанції більшої потужності, яка могла б встановити зв’язок з Лондоном. У травні 1943 року представник Командування Військ Зв’язку АК пор. інж. Чеслав Броджяк – позивний «Адлер» – узгодив з конструктором технічні деталі радіостанції. Установка була проведена на горищі будинку Болеслава Дрожджа, який в великій мірі допомагав під час конструкції пристрою.
          1 вересня 1943 року передавач було введено в дію. Чутність була хорошою на частоті 7МГц на території країни і 10МГц в Англії. Німці полювали на радіостанцію, але, на щастя, її вдалося вивезти на возах з соломою і сховати в іншому місці. 31 грудня 1943 радіостанцію привезли до Варшави і сховали в автомобільному кузові на вулиці Гуцульській на Мокотові. Під назвою «Блискавіца» (укр. «Блискавка») в часах Варшавського Повстання вона була фонічною радіостанцією Бюро Інформації і Пропаганди Головного Управління Армії Крайової.
          У день вибуху повстання, виявилося, що через неправильне зберігання і замочування елементів радіостанція "Блискавіца" не підходить для роботи і вимагає кількаденного ремонту. В цій ситуації Інспектор Радіокомунікації Представництва Уряду майор Станіслав Новорольські – позивний «Звора» – замовив у молодого радіоаматора Володимира Марковського термінове виконання другої фонічної радіостанції з подібними параметрами. Будівництво «Бужи» почалося після обіду 2 серпня 1944 року в двох кімнатах Головної Пошти на вулиці Наполеона (нині площа Повстанців Варшави). Туди були перенесені компоненти, зібрані в квартирі письменника Юліуша Каден-Бандровського на вулиці Бодуена 4. Марковський по пам’яті накидав схему передавача. В якості основи для монтажу послужила дошка, вирізана з шафи, до якої була прикручена передня плита з бакеліту. 3 серпня по обіді передавач був готовий до експлуатації. Бракувало тільки антен. Того дня увечері майор Новорольські доставив відповідну мотузку і за допомогою двох щогл, які знаходилися на будинку, була повішена 30-метрова антена. Близько півночі було розпочато налаштування радіостанції і через дві години надано перший пробний ефір.
          Технічним оператором радіостанції, редактором програм і диктором був в одній особі Володимир Марковський. Повідомлення, які передавалися походили з «Бюлетинув інформацийних» Бюро Інформації і Пропаганди Головного Управління Армії Крайової. Після 15-30 хвилин трансмісії бюлетенів передавалися кількахвилинні повідомлення про актуальну ситуацію у місті. Це були повідомлення про пошук людей, потребу надання допомоги, прохання і заклики про допомогу з-за кордону для воюючої Варшави. «Бужа» передавала повідомлення тричі на день о 10.00, 14.00, 17.00 год. Лондон підтвердив чутність ефіру.



Копія радіостанції «Бужа» (укр. «Буря»)

          Тим часом 8 серпня 1944 року пор. інж. Чеслав Броджяк «Адлер» за допомогою групи радіотехніків привів в дію радіостанцію «Блискавіца». Помістили її в будинку ПКО на вулиці Свентокшиській, ріг вулиці Ясної. Польське радіо теж використовувало її для своїх передач. Програми «Блискавіци» надавалися чотири рази в день o 9.45, 14.00, 19.30 i 22.00 на коротких хвилях 32,8 м (9,2 МГц) і 52,1 м (5,8 МГц). Тривалість ефіру залежала від змісту матеріалів і не перевищувала однієї години.



«Блискавіца» в будинку ПКО, 20 серпня 1944

          На середніх хвилях 224 м (1,3 МГц) транслювалися диверсійні програми для німців. Пропагандним керівником «Блискавіци» був Станіслав Задрожни «Павліч», його заступником – Софія Рутковська «Ева», головним диктором – Збігнєв Свєнтоховські «Кшиштоф». Польське радіо проводило трансляцію на коротких хвилях o 10.55 i 18.30 і на середніх о 12.00. Одночасно працювала теж радіостанція "Бужа", яка окрім своїх власних програм ретранслювала програми «Блискавіци» на смузі 52,1 м. Обидві радіостанції підтримували постійний зв'язок з радіоцентрами в Великобританії і південній Італії.
          В кінці серпня «Бужа» була зафіксована німецькими радіопеленгаторами. Протягом декількох днів будинок Головної Пошти, де розташовувалася радіостанція бомбардувався німецькими літаками. 26 серпня «Бужа» була знищена. У той же день за спеціальною вимогою керівника штабу Головного Управління АК апаратуру «Блискавіци» було перенесено до приміщення «Адрії» на вулиці Монюшкі 10.
          Під час важкої боротьби на Повіслі німці систематично знищували обладнання міської електростанції, яка там знаходилася. Після захоплення ними 5 вересня теренів електростанції місто було остаточно позбавлено електроенергії. Через відсутність струму солдати з угрупування «Хвати» за вимогою Головного Управління АК перенесли апаратуру «Блискавіци» до Південного Середмістя, де її помістили у флігелі в задній частині господарства на вулиці Познанській 13. В «Андрії» залишили середньохвильовий передавач, акумулятори, перетворювачі електроенергії, радіотехнічний інвентар.
          В ніч з 5 на 6 вересня Головне Управління АК теж переїхало до Південного Середмістя і розмістилося в будинку Польського телефонічного акціонерного товариства, т.зв. «Малої Пасти» (пол. Mała Pasta) на вулиці Пія ХІ номер 19.



Чергові місцезнаходження «Блискавіци» в Варшаві

          На новому місці «Блискавіца» живилася від повстанської польової електростанції на вулиці Гожій 51, яка була введена в дію і обслуговувалася солдатами саперської групи капітана Михайла Буча «Механіка». «Блискавіца» була швидко виявлена німцями і 8 вересня німецький літак, пікуючи, розбомбив будинок, в якому вона була встановлена. На щастя апаратура не пошкодилася і радіостанцію негайно перемістили до будинку в задній частині Публічної Бібліотеки на вул. Кошиковій 26, де вона працювала до 4 жовтня, продовжуючи живитися від електростанції з вул. Гожої 51. 4 жовтня 1944 року увечері радіостанція «Блискавіца» транслювала свій останній ефір і після цього була знищена.

          Електростанція
          Варто пам’ятати, що діяльність радіостанції після знищення міської електростанції на Повіслі була можлива завдяки функціонуванню польової повстанської електростанції. Історія введення її в експлуатацію і її робота є такою ж захоплюючою і безпрецедентною подією, як повстання і функціонування повстанських радіостанцій «Бужа» і «Блискавіца».
          В західній частині Південного Середмістя в районі вулиць: Емілії Плятер, Спільної, Познаньської, Св. Барбари, Жуліньського, Новогродської, Маршалковської, Вовчої і Гожої був терен діяльності угрупування «Заремба», який потім було перетворено в батальйон «Пьорун» (укр. «блискавка»). Відділення повстало на базі залаштункової кампанії штабу Управління VII Варшавського Округу АК «Оброжа» (укр. «нашийник»), який мав в момент вибуху повстання садибу на терені Спілки Молочно-Яєчного Кооперативу на вулиці Гожій 51.



Район діяльності батальйону «Заремба-Пьорун»

          Після кількох днів боїв стало ясно, що повстання не закінчиться так швидко. З’явилася реальна небезпека того, що німці відріжуть постачання електроенергії і води. В той час з’явилося рішення про будівництво на вулиці Гожій 51 польової електростанції і використання глибокої криниці.
          Це завдання отримав командиром саперів "Оброжи" капітан Міхал Буча "Машиніст". До завдань солдатів саперської групи належало також виробництво вибухових матеріалів, виробництво і ремонт зброї.



Капітан Міхал Буча «Механік»

          Роботами, пов'язаними з будівництвом польової електростанції, керував її пізніший командир інж. Собеслав Дайковскі "Флорек", електрик, фахівець в галузі будівництва електричних машин.



Інж. Собеслав Дайковскі «Флорек»

          З невеликої ремонтної майстерні за адресою вул. Познанська було привезено генератор струму "Phänomen" потужністю 15 кVA, відданий, ймовірно, німцями для ремонту. З теренів Політехніки, ще перед її окупацією німцями "Флорек" за допомогою своєї команди переніс генератор і багато електрообладнання. З підприємств Струйвонса на вулиці Гожій 57 перенесено автомобільний двигун і генератор. "Флорек" встановив резервний повітряний енергетичний зв’язок, отриманий від одного з трансформаторів, який знаходився на терені Політехніки зі сторони вул. Кошикової, і який живився безпосередньо з Прушкова.
          В невеликому приміщенні підвалу головного складу було встановлено генератор струму "Phänomen" і підготовлено його до живлення електричної помпи криниці. Генератор створював змінний трифазний струм з напругою 380/220 V. Це дозволило живити як приймачі потужності, так і інші, які працювали з напругою 220 V. Енергію використовували верстати фабрики ліфтів Гронєвськєго на вул. Емілії Плятер 10, які працювали для збройної майстерні та ливарного виробництва Братів Лопеньських на вулиці Гожій 55, де вироблялися корпуси для ручних гранат.
          Після 20 серпня 1944 року район Південного Середмістя був позбавлений електроенергії, яка постачалася міською електростанцією на Повіслі, та води з мережі міських водогонів. Перерваною була також резервна лінія електропередачі з терену Політехніки, яка потрапила до рук німців. Тим часом було введено в дію генератор струму, що дозволило в невеликій мірі забезпечити постачання електроенергії для потреб повстанців і цивільних громадян та для живлення помпи криниці.
          Одночасно розпочалося будівництво другого генератора. Для цієї мети використали автомобільний двигун і генератор струму, привезений з Політехніки. Генератор був потужністю 15 kVA. Обидва пристрої працювали без взаємної синхронізації. Крім приймачів згаданих вище генератори передавали потужність мережі повстанських шпиталів, розташованих в районі бойовиків і які мали в розпорядженні близько 300 ліжок і рентгенівську лабораторію. Шпиталі обслуговували понад 1500 поранених людей.
          Обслуговуванням електростанції в перших днях операції займалися чотири солдати: командир інж. Собеслав Дайковскі «Флорек», капрал Юзеф Жєлонка «Гриф» і рядові Тадеуш Бачинські «Даміан», Генрик Куліговський «Міхал». ЇЇ цілодобова праця вимагала значної кількості бензину. Доставляли її вручну в каністрах, які переносилися найчастіше з віддалених місць Північного Середмістя та з німецьких складових резервуарів, які розміщувалися в околицях площі Трьох Хрестів і вул. Ксьонженцої.



Ряд. Тадеуш Бачинський «Даміан»

          5 вересня після переїзду до Південного Середмістя Головного Управління і Управління Округу АК, до польової електростанції була підключена фонічна радіостанція «Блискавіца», встановлена на вул. Познанській 13, а пізніше на вул. Кошиковій 26. Окрім неї енергію польової електростанції використовували також радіостанція Управління Округу, радіостанція 02 радіо-інформаційного відділу «Анна» Управління Області і радіостанції 09 і 09А. Електростанція також живила прилади складу К2, який проводив спеціальне цілодобове радіо прослуховування і розшифровку повідомлень.
          Після знищення міської електростанції на Повіслі до Південного Середмістя дісталися кілька її працівників, солдати угрупування «Крибар». Серед них були рядові: Херонім Борковський «Поґонь», Зджіслав Квєчінські «Скуліга» і Станіслав Ришковскі «Венґлаж». Вони значно посилили групу-обслуговування електростанції кап. «Механіка».
          Служба на електростанції була дуже важкою і відповідальною. Електростанція мусила працювати цілодобово. У тісному підвалі працювали без зупинок двигуни внутрішнього згорання генераторів струму. Температура повітря в приміщенні перевищувала 55 ° С. Вихлопний газ, який вироблявся працюючими двигунами і галас робили працю, яка тривала кілька годин на добу, дуже виснажливою. В цих умовах було нечутно завивання тяжких німецьких «корів» або «шаф», вибухів бомб чи снарядів найбільш тяжкої залізничної артилерії, яка обстрілювала у вересні той район міста. Відчувалося тільки тремтіння землі, викликане вибухами.
          Польова електростанція кап. «Механіка» на вул. Гожій 51 працювала ще після капітуляції повстання до 5 листопада 1944 року. Незважаючи на те, що більша частина цивільних громадян залишила місто, в довколишніх шпиталях і будинках ще залишалися поранені, старі та хворі люди, які не могли власними силами вийти з міста. Їм була необхідна електроенергія і вода. Біля генераторів залишалася група монтерів-операторів, солдати групи кап. «Механіка», які отримали сертифікати Польського Червоного Хреста про те, що виконують функцію санітарів.
          Електростанція перестала працювати 5 листопада 1944 , її генератори німці вивезли до Сохачева.

          Водопостачання
          Використання криниці, введеної в дію на вул. Гожій 51 вимагало деяких змін в установці розподілу води. Для водопостачання на фабриці зброї канали від помпи були під’єднані до внутрішніх каналів будинків, одночасно «відтинаючи» їх від вуличних каналів. Наступного тижня та конструкція була замінена водогонами з «водонапірної башти» . Для цієї мети використовувалися цистерни для розтоплювання масла, які знаходилися на поверсі. Цей водогін постачав воду «фабриці» і принаймні 40000 літрів на день – на потреби цивільних громадян. Кожного дня в певних годинах (найменшого обстрілу) натовпи людей збиралися в чергах в дворах від вул. Познанської 13, беручи воду, з якої користалося більше 30000 людей.
          Організація видачі води працювала гладко. Незважаючи на максимальне напруження цивільні громадяни до останніх днів повстання утримували порядок, якому багато в чому завдячували добре організованій обслузі та службі порядку. Тільки час від часу і в рідких випадках доходило до скандальних сцен, які легко ліквідовувалися завдяки позитивному настрою людей.
          Було проведено також наземну тимчасову інсталяцію водогону з ціллю розподілу води в сусідніх районах, щоб уможливити водопостачання цивільним громадянам, які мешкали в довколишніх будинках. Вуличні джерела побудовані на терені, займаному монахинями, на вул. Гожій 53, а також в задній частині володінь на вул. Познанській 13, біля стіни, яка межувала з тереном «Яйчарні» (Гожа 51) та в подвір’ї дому на вул. Вовчій 51, ріг вул. Познанської. Найбільше людей збиралося при пункті черпання води в задній частині володінь вул. Познанської 13, яка межувала з володіннями Гожої 49. Оскільки це місце не було заслонене будинками, під краном з водою виготовлено з бляхи велику ванну, яка уможливлювала швидке черпання води без необхідності довшого перебування в місці, нараженому на сильний обстріл. Інсталяцію водогону виконано також для польових шпиталів та головних пунктів командування.

          Завод зброї і збройна майстерня
          Командир саперів кап. Михайло Буча "Машиніст" організував на вул. Гожій 51 технічну одиницю названу на честь псевдоніму командира «Групою кап. «Механіка», з якою тісно співпрацював технічний офіцер пор. інж. Анатоль Кічінські «Спавач» (укр. «зварювальник»).
          Був створений так званий «завод», який ремонтував зброю і виробляв вибухові матеріали, гранати і гранатомети.
          Майже з перших днів повстання почалося виробництво пляшок із запальною сумішшю і гранат. Роботою декількох жінок з WSK (укр. «Військова Служба Жінок »), найнятих для їх виробництва керував сер. Станіслав Гладиш "Ярема".
          Для виготовлення корпусів ручних гранат використовувалися ливарні печі фабрики Братів Лопеньських на вул. Гожій 55. Корпуси і виливки виконував працівник фабрики Вільга. Виплавку цинку проводили в спеціальних печах фабрики. Після повного використання запасів цинк отримували з покрівлі зруйнованих будинків. Ручні гранати також виготовлялися з водопровідних труб і заповнювалися вибуховими матеріалами власного виробництва або матеріалами, отриманими з німецьких снарядів, які не здетонували.
          На теренах «Яйчарні» на вул. Гожій 51 знаходилися деякі запаси нітрату амонію і калію, а також добре обладнана хімічна лабораторія. Нітрати, які є сильним окислювачем, змішували з цукровою пудрою, утворюючи таким чином суміш, яка в процесі горіння збільшувала свій об’єм, створюючи величезний тиск. В такий спосіб отримували вибуховий матеріал під назвою «Cheddite», який своїми властивостями наближений до тротилу. Цукор подрібнювали механічно, використовуючи високопродуктивні електричні млини, привезені з Закладів Струйвонса. В ролі запалів на початку виступали порохові ґноти з детонатором чи без. Пізніше розпочали продукцію запалів, які складалися зі скляної трубки, встановленої всередині гранати та скляної трубки, прикріпленої з двох сторін, яка звужувалася в половині довжини і заповнювалася концентрованою сірчаною кислотою. Певна кількість вибухових речовин і запалів отримувалася зі складів Головного Управління АК. Пізніше запали також вироблялися самостійно. Цією працею керував інж. Еугеніуш Жоховський «Еугеніуш».



Креслення, які представляють конструкції вироблюваних гранат

          Гранат такого типу виробляли 200-300 на добу. Праці, пов’язані з виробництвом вибухових речовин були дуже небезпечними. Вже в перших днях повстання до шпиталю на вул. Вовчій 61 потрапили три жінки з групи кап. «Механіка», які попеклися і поранилися при виробництві гранат. Одна з цих жінок – рядова Ядвіга Хшонщевська-Суходольська – померла 8 серпня 1944 року в результаті отриманих поранень.
          Крім власного виробництва вибухові речовини отримувалися зі знешкоджуваних німецьких снарядів, які не здетонували. Видалення запалів і отримання вибухових матеріалів зі снарядів також було дуже небезпечним.
          В ливарні кольорових металів Братів Лопеньських на вул. Гожій 55 вироблялися корпуси ручних гранат при використанні ливарних печей фабрики. На фабриці знаходився невеликий запас цинку в кількості близько 200 гр, з якого почали виробляти корпуси. Форму і відливи виконував працівник фабрики пан Вільга. Виплавку цинку проводили в спеціальних печах. Після повного використання запасів цинк отримували з покрівлі зруйнованих будинків. Створення такого типу гранат і заповнення вибуховими речовинами здійснювалося на території Кооперативної Спілки «Молочно-Яєчної», «Яйчарні» на вул. Гожій 51, в будинку головного складу, де були організовані збройні майстерні.
Вироблені гранати доставлялися власним бойовим відділенням та іншим відділенням в Південному Середмісті. В «Майстерні» в часі повстання загалом було вироблено десятки тисяч різних типів гранат.
          5 серпня до «Механіка» звернувся інж. Мечислав Лопускі «Конструктор» з пропозицією співпраці при виготовленні гранатометів. Початкові спроби метання гранат на засадах арбалету не дали добрих результатів. «Конструктор» запропонував проект гранатомета, виконаного з водопровідних труб з дією, наближеною до нормальних гранатометів. Пропозиція була прийнята. «Конструктор» додатково привів на територію «Майстерні» Кажімєжа Сходовського «Кіжьора», Антоні Войдовіча і Яна Вжолка.

    

Пор. Мечислав Лопускі «Конструктор»     Кажімєж Сходовскі «Кіжьор»   


    

Повстанський гранатомет, виконаний в «Майстерні»


          Для машинної обробки використовувалися машини, які знаходилися на терені фабрики ліфтів Гронівскєго на вул. Емілії Плятер 10. Гранатомети жбурляли в похилому керунку гранати, які теж були виконані з водопровідних труб меншого діаметру, на відстань кількасот метрів, викликаючи паніку серед німців. Під час спроби покращити гранатомет «Конструктор» був серйозно поранений і втратив руку. В подальшій роботі його заступив інж. Еугеніуш Жоховскі «Еугеніуш». Було виготовлено 25 гранатометів.
          «Майстерня» також спробувала виробляти вогнемети за допомогою перероблення садових поливалок, шприців та насосів. Їхня ефективність, на жаль, була незадовільною з уваги на малу зону дії і велике споживання бензину. Тому дальші спроби були покинуті.
          Вже першого дня повстання технічний офіцер пор. інж. Анатоль Кічіньські «Справач» негайно організував майстерню по ремонту зброї, використовуючи механічні майстерні Молочної Спілки на вул. Гожій 51. Ця майстерня по ремонту зброї – «майстерня зброї» – працювала по 24 години на добу до половини серпня 1944 року. Протягом перших трьох тижнів від вибуху повстання кількість відремонтованої зброї перевищила стан володіння зброєю в VII Окрузі, що було доказом того, що в випадку відсутності «майстерні зброї» відрізок став би незахищеним.
          В першій половині Повстання ремонт проводився тільки на бойовому відрізку VII Округу, в другій половині – обслуговували також дальні бойові відрізки, виконуючи ремонт зброї з використанням скинутих боєприпасів.
          Ремонт в основному полягав на ацетиленовому зварюванні та високотемпературному паянні. В цих умовах походи за киснем (карбіду було достатньо) були такими ж важливими і необхідними, як походи за зброєю, боєприпасами чи продовольчими ресурсами. Такі походи треба було робити від Гожої аж до Чернякув чи до Залізної.
В «майстерні зброї» на Гожій виконували ряд робіт. Приведено до стану користування зброю, викопану з землі, в тому числі кілька екземплярів важких карабінів «Максим», викопаних на Полі Мокотовським під виглядом копання картоплі. Усувалися дефекти зброї, яка працювала неналежним чином, прироблювали пружини, шпилі, допасовували частини, в тому числі частини зброї, яка походила зі скинутих боєприпасів, таких як «Steny» і «Piaty». Проводили ремонт зброї, яка була несправна через те, що вже вийшла з ужитку. За допомогою латуні паяли дірки в магазинах набоїв, в яких заклинювали гільзи. Ремонтували прострілену, зламану зброю, робили приклади зі сталевих труб, ремонтували пошкоджені або взагалі відсутні приціли, замінювалися і допасовувалися замкові стрижні до пістолетів-кулеметів «Блискавіца». Займалися також ремонтом зброї, яку навмисно було пошкоджено (залишаючи зброю, німці часто викидували якусь її важливу частину, яку треба було робити без креслень), часто без знання типу даної зброї.
          Під кінець Повстання до «майстерні зброї» було доставлено пошкоджену зброю зі скинутих боєприпасів радянської армії. Її скидували з малої висоти без парашутів з біплану «кукурузник». З цих «скидувань» отримано 9 гранатометів, 6 протитанкових карабінів, 16 пістолетів-кулеметів, з яких в останніх днях Повстання відремонтовано і віддано до вжитку 5 гранатометів, 4 протитанкових карабіни і 7 пістолетів-кулеметів (ремонту іншої зброї зашкодила капітуляція). В «майстерні зброї» було зроблено також основи для кулеметів, відремонтовано гармату 37 мм зі спаленого танку і поставлено її на шасі. Також вдалося переробити поливалки та шприци на саморобні вогнемети. До того ж вироблялися моделі для відливання.
          Протягом всього періоду праці «майстерні зброї» під час Повстання, серед 450 одиниць різної зброї, яка пройшла через ремонт був дискваліфікований тільки 1 карабін калібру 7,62, дуло якого використали для виробництва дул до зброї такого калібру.
          Описані вище факти дають уявлення про кількість зусиль солдатів технічного забезпечення в Варшавському Повстанні та кількість зусиль воюючих варшав’ян протягом 63 днів його тривання.


          У 60-у річницю вибуху Варшавського Повстання 1944 р. була створена копія радіостанції «Блискавіца». З ініціативи польських радіоаматорів повстав Комітет Створення Копії Повстанської Радіостанції «Блискавіца». Почесним патроном конструкції копії став тодішній президент столичного міста Варшава Лех Качинський.
          Встановлено контакт з конструктором «Блискавіци» Антонієм Зембікем, який мешкає в Радомську. Оголошено прохання до радіоаматорів про допомогу в пошуку деталей з 40-х років. Частина конструкції передавача була готова 8 лютого 2004 року. Ян Новак-Єжоранські передав запис трансляції ефірів, наданих «Блискавіцею» в 1944 році.
          29 травня 2004 року група варшавських радіоаматорів встановила копію радіостанції в околицях Радзиміна. Зигмунт Селіга (член Товариства Пам’яті Варшавського Повстання 1944 і радіоаматор) з оператором Сильвестром Пєлешакєм провели перші спроби встановити з’єднання о год. 11.54 і 12.15. Спроби були успішними і були підтверджені картами QSL.
          В річницю вибуху Варшавського Повстання 1944 копія радіостанції «Блискавіца» провела трансляцію на хвилях 32,8 м. Це стало традицією в наступних роках.

    

Введення в дію копії «Блискавіци» Зигмунтом Селігою


          8 серпня 2006 року о год. 9.45 Зигмунт Селіга ввів в дію копію фонічної радіостанції «Блискавіца», встановленої в Музеї Варшавського Повстання на вул. Гжибовській 79. Президент Спілки Варшавських Повстанців ген. Збігнєв Шчібор-Рильскі, позивний «Мотиль» (укр. «Метелик») прочитав фрагмент оригінального ефіру «Блискавіци» з 8 серпня 1944 року, який в тих часах виголошував диктор Польського Радіо Зджіслав Свєнтоховскі, позивний «Kшиштоф».



Генерал Збігнєв Шчібор-Рильскі читає комунікат

          «Алло! Тут «Блискавіца», передавальна станція Армії Крайової в Варшаві на хвилі 38,2 і 52,1 метри. Дух Варшави чудовий. Чудовими є жінки Варшави. Вони усюди: на лінії разом з солдатами або в ролі санітарок, або зв’язковців…» Після актуальних відомостей пролунали слова: «Вітаємо всіх милуючих свободу людей світу, польських солдатів, воюючих в Італії і у Франції, польських льотчиків і моряків». Закінчили ефір звуки Варшав’янки.
          Трансмісії «Блискавіци» під час відзначення річниці Варшавського Повстання 1944, так як і щоденний хейнал, який звучить о год. 11.15 з вежі Королівського Замку в Варшаві, оснований на мотивах «Варшав’янки», на постійній основі ввійдуть до варшавської традиції, нагадуючи про героїчні хвилини столиці Польщі.

     



Матеріали опублікував:
стрілець Тадеуш Бачиньскі «Даміан»
батальйон «Заремба-Пьорун»
група кап. «Механіка»


опрацював: Мачєй Янашек-Сейдліц

переклад: Яна Добровольська





Copyright © 2016 SPPW1944. All rights reserved.