Полковник доктор Леон Стрель, псевдонім «Фелікс»

          Начальником Санітарного командування Варшавського округу був призначений полковник доктор медицини Генрік Ленк, псевдонім «Бацила».
          Відповідні командування Санітарними службами були на рівні під-округів, територій та районів. У лінійних відділеннях лікарі були у батальйонах, а у частині загонів – також у ротах.
          Варшавський округ АК був розділений на території та під-округи:
          - Територія I – Середмістя, у складі якої були:
          -- Під-округ Північне Середмістя,
          -- Під-округ Південне Середмістя,
          -- Група «Північ» – Старе Місто,
          - Територія II – Жолібож,
          - Територія III – Воля,
          - Територія IV – Охота,
          - Територія V – Мокотув,
          - Територія VI – Прага,
          - Територія VII – Варшава-Повіт,
          - Територія VIII – Окенцє.
          При командуванні І Території було організовано санітарну роту, а також центральну аптеку – Склад санітарно-аптечних матеріалів. Там виготовлялися зокрема особисті перев’язувальні пакети та бинти.
          В момент початку Повстання передбачалося, що військові структури використовуватимуть також цивільну мережу охорони здоров’я, міські лікарні, а також німецькі військові госпіталі, що існували у Варшаві.
          Для цього у міські лікарні конспіраційним шляхом передавалися інструменти та перев’язувальні матеріали, необхідні для проведення операцій, ліки, рентгенівські апарати та ін.
          В керівників санітарної служби територій були на обліку (у складських приміщеннях):
          - 14 наборів хірургічного інструментарію для військово-польових госпіталів;
          - декілька військово-польових аптек;
          - 6-7 великих наборів хірургічного інструментарію;
          - близько 60 600 індивідуальних перев’язувальних пакетів.
Перші конспіраційні санітарні команди почали утворюватися вже наприкінці 1939 р. У їх складі були досвідчені медсестри з варшавських лікарень, лікарі та студенти Медичної академії, а також дівчата із Варшавського загону швидкої допомоги гарцерок.
          Під час окупації Варшави дівчата та жінки, які проживали у місті, проходили навчання на різних конспіраційних санітарних курсах. Вони проводилися як для санітарок у ротах та батальйонах, так і для кваліфікованих медсестер Польського Червоного Хреста. Під час навчання на курсах використовувалися шпиталі, що діяли легально. Курси відбувалися також у т.зв. Школі доктора Яна Заорського – Приватній професійній школі із підготовки допоміжного санітарного персоналу. Це була конспіраційна клініка для майбутніх медиків. У конспіраційному медичному навчанні взяло участь близько 300 професорів та викладачів, а також понад 2000 студентів медичних вишів.
          Зазвичай санітарні курси відбувалися у приватних помешканнях. Групи з 5 осіб зустрічалися впродовж 1-2 годин раз на тиждень. Окрім навчання на санітарних курсах дівчата одержували також основні військові знання, включно з тим, як користуватися зброєю. Під час курсів відбувалися також практичні заняття у місті.
          У кожної з санітарок, які входили у склад санітарних патрулів, була сумка, де лежали бинти, марля та вата. Медсестри мали також підручну аптечку, у якій знаходилися: йод, спирт, перекис водню, шприц, голки, ампули для уколів, камфора, танальбін, аспірин і веганін.
          Для підготовки оснащення санітарних патрулів використовувалося те, що вживалося у лікарнях та об’єктах цивільної служби охорони здоров’я, а також у комплексах протиповітряної оборони, що діяли на основі розпорядження німецької влади. Носилки та санітарні сумки санітарів дуже нагадували оснащення фабричних загонів протиповітряної оборони, а навіть добровільних пожежних дружин, що діяли на заводах, фабриках і в установах.
          Санітарний патруль був у кожному взводі АК. Він повинен був рухатися на відстані кільканадцяти кроків за взводом, що вів боротьбу, надавати пораненим невідкладну допомогу, а потім переміщувати їх у найближчий рятівничо-санітарний пункт. Обов’язки патрульних виконували дипломовані медсестри або санітарки, які пройшли спеціальне навчання.
          У момент початку Повстання у 36 варшавських лікарнях було понад 12 тисяч койко-місць. Передбачалося також використання 4 німецьких військових госпіталів. У своєму розпорядженні лікарі мали кільканадцять санітарних машин, від 1 до 3 на Територію. Одна санітарна колона знаходилася у розпорядженні керівника санітарної Території. У каретах були носилки, ліки, санітарні сумки, а також паливо. У годину «В» – тобто годину початку Повстання – вони були готові до передачі уповноваженим особам. У машинах був також водій.
          В оперативному наказі про початок боротьби за Варшаву був визначений – окремий для кожної території – перелік лікарень, куди треба було евакуювати поранених. Під час боротьби було додатково утворено певну кількість імпровізованих військово-польових шпиталів, а також кілька десятків перев’язувальних пунктів.
          Орієнтовна чисельність персоналу охорони здоров’я у бойових загонах становила близько 3.000 осіб. Слід також урахувати лікарів, медсестер та санітарок, які були мобілізовані до санітарних одиниць різних рівнів. Варто також згадати про цивільний персонал, який під час боротьби залишився на робочому місці, виконуючи свій професійний та патріотичний обов’язок. Загалом під час Варшавського повстання у санітарній службі було задіяних декілька тисяч людей.
          План із підготовки повстанської медичної служби був опрацьований ретельно та правильно. Він брав до уваги забудову міста та функції об’єктів, розміщення шляхів комунікації, а також відстані.
          Нажаль, не так сталося, як гадалося – справжній перебіг боротьби радикально змінив плани повстанців. Медикаментів і перев’язувальних матеріалів було на 3-6 днів, а Повстання тривало 63 дні. У перші ж дні боротьби Варшава була розділена на декілька бойових вогнищ, що були ізольовані одне від одного. Барикади, побудовані повстанцями, унеможливили рух будь-якого транспорту, тоді як основним засобом евакуації поранених повинні були стати карети швидкої допомоги. У цій ситуації увесь тягар ліг на плечі санітарок лінійних відділень – жінки транспортували поранених на носилках.
          Те, що відбувалося із пораненими та санітарним персоналом, залежало від їх місцезнаходження, тобто району міста. Слід зазначити, що німці у своєму ставленні до поранених майже ніколи не дотримувалися Женевської конвенції та правил, встановлених Міжнародним Червоним Хрестом. Вони бомбардували означені повстанцями лікарні та госпіталі. У лікарнях, які німці займали, вони мордували поранених та медичний персонал.

Автор: Мацей Янашек-Сейдліц

Переклад: Ірина Кулеша