Санітарна служба під час Варшавського повстання

ОХОТА

          Територія IV Охота закривала місто з південно-західного боку. Вона граничила із Мокотовом, Середмістям та Волею. Опанування Охоти повстанцями було б дуже несприятливе для німців. Вони втратили б доступ до транспортирних артерій, що вели з південного заходу і півдня у центр міста та до мостів на Віслі. Це також значно ускладнило б комунікацію із фронтовими німецькими загонами, які знаходилися на правому березі Вісли.
          В районі Охота знаходилося декілька добре укріплених німецьких об’єктів, таких як: казарми німецької поліції у студентському гуртожитку на пл. Нарутовича, казарми СС у будинку Управління державним лісництвом на вул. Вавевльській, 56, казарми СС на вул. Тарчиньскій, 8 та інших.
          Повстанські загони полковника «Ґжимали» були озброєні слабко. Вони налічували понад 1.800 солдатів, та у момент початку Повстання у визначені місця прибуло лише 50-60% особового складу. Коли 1 серпня о 17.00 годині повстанські загони пішли в атаку, в районі Охота був вбитий кожен десятий повстанець і атаку було стримано. Хоча повстанці демонстрували самовпевненість та проявили велику мужність, їм не вдалося здобути жодного з ключових об’єктів. Командувач зібрав розпорошені загони у квадраті вулиць: Асника, Нємцевіча, Ґруєцької та Фільтрової й організував оборону. Після зборів штабу було прийняте рішення про виведення вцілілих повстанських сил у ліси навколо Хойнова та Сенкоціна, щоб їх доозброїти та почати бойову діяльність ззовні.
          В ночі з 1 на 2 серпня біля будинків на вул. Нємцевіча 7/9 сформувалася колона з понад 500 осіб, яка розпочала марш під охороною. Спереду йшла група добре озброєних солдатів у кількості 50 осіб, решта людей була беззахисна і без будь-якої зброї. В районі Охота залишилися три загони, які не одержали інформацію про збори та марш. Колона дійшла у район Регули, де цивільне населення, поранені та частина жінок отримали наказ розійтися. Решта вирушила у напрямку маєтку Пенціце. Тут була нерівна боротьба, в результаті якої повстанці втратили 91 особу – серед них 60 було розстріляно або вбито. Вціліла група у кількості 300 осіб дісталася лісів під Хойновом, звідки – одержавши додаткове озброєння – вночі з 18 на 19 серпня вирушила у бік Варшави через Вілянув.
          Повстанці, які залишилися в районі Охота, створили 2 точки опору: Каліський редут – у кварталі вулиць: Каліської, Йотейка, Білобжеської, Копінської, а також Вавельський редут, що охоплював комплекс будинків між вулицями: Вавельською, Плуга, М’яновського та Університетською.
          Каліський редут захищався до 9 серпня, відбиваючи атаки ворожих сил, що мали перевагу. Це були зокрема російські колабораціоністи з дивізії РОНА під командуванням бригадефюрера СС Броніслава Камінського, які «прославилися» своєю винятковою жорстокістю. Під час боротьби повстанці знищили німецький танк. Коли їхні можливості було вичерпано, вночі 9 серпня, використовуючи «пробіли» у загонах РОНА, повстанці залишили район Охота та пішли у ліси навколо Сенкоціна і Хойнова.
          Вавельський редут захищався так само активно. Тут повстанцям також вдалося знищити німецький танк. Усі свої сили німці направили на останню точку опору в районі Охота. 11 серпня розпочали остаточний штурм. У той же час повстанці знайшли шлях евакуації каналізацією у напрямку Середмістя до мікрорайону Сташіца. 11 серпня після обіду розпочалася евакуація захисників. Через каналізацію вийшло понад 80 солдатів, більшість яких пройшла у Середмістя, в район дії батальйону «Ґольський».
          На території Каліського редуту працював великий санітарний пункт, що містився у Фармацевтичному комбінаті Насеровського (вул. Каліська, 9). Місця для поранених були на вул. Барській, 5, Груєцькій, 45 та на Спіській. У санітарному пункті було декілька ліжок, медсестри надавали постійну допомогу. 2 серпня, після того, як було зайнято Тютюновий картель на вул. Каліській, 1, там було влаштовано військово-польовий госпіталь. Цей госпіталь опинився у центрі бойових дій, його часто бомбардували. Вночі з 7 на 8 серпня госпіталь перенесли у приватні помешкання на вул. Йотейка 6 і 8. Там було розміщено 50 поранених. 8 серпня під час обстрілу позицій редуту один із снарядів розірвався під будинком на вул. Каліській, 9. Були такі великі матеріальні втрати, що ввечері поранених перевели з комбінату Насєровського у двовохповерхову віллу братів Соколовських, що знаходилася на вул. Йотейка, 5 а також до інших будинків на тій самій вулиці за номерами: 2, 4, 6 і 7.
          Після падіння Каліського редуту було підпалено будинок на вул. Йотейка, 5, де перебували важкопоранені повстанці. У полум’ї загинуло декілька десятків осіб. Легкопоранені та санітарки з Каліського редуту потрапили із цивільним населенням до Прушкова.
          Санітарний пункт Вавельського редуту знаходився у підвалах на вул. Вавельській, 60 із входом від вул. Плуга. Там швидко було утворено амбулаторію і навіть операційну залу, у коридорах поставили 30ліжок, після чого санітарний пункт перетворився у шпиталь. Перев’язувальні матеріали та ліки були з аптеки Марцінковського на вул. Університетській та із Відділу соціального страхування на вул. Вавельській. Шпиталь працював до 11 серпня. Частину легко поранених вдалося евакуювати через каналізацію. На місті залишилося 14 санітарок і 3 лікарки, які піклувалися 20 важкопораненими. Німці продовжували бомбардувати будинки попри те, що на них було вивішено білий прапор. Із настанням сутінок солдати РОНА увірвалися на вул. Вавельську, вбиваючи важкохворих і поранених, загалом 80 осіб.
          Першим був розстріляний ксьондз доктор Ян Салямуха, капелан Території Охота, який вийшов до солдатів РОНА у шатах священика. Тих, хто залишився у живих, погнали у перехідний табір на Зеленяку. Група вісьмох поранених із санітаркою і харцеркою Терезою Кодельською, якій було 15 років, протрималася у сховищі на вул. Вавельській, 16 до моменту капітуляції Повстання.
          В районі Охота був ще один санітарний пункт. Він був розміщений у приватному будинку на вул. Лагневича, 1 у мікрорайоні Сташіца. Додаткові санітарні пункти були утворені у буд. № 13 на цій вулиці, а також на вул. Ясеневій. З організаційних міркувань цей терен був включений у Територію I Середмістя і був районом дій батальйону «Ґольський», а також батальйону «Помста II». Вже надвечір 1 серпня санітарні пункти були повні поранених. Пункт на Лангевича, 5 перетворився у шпиталь, поранені лежали внизу, на другому поверсі вілли, на носилках і на підлозі. Бракувало фізіологічних розчинів. Їх виготовляли, розчиняючи 4,5 г солі у 500 г води та вводили пораненим внутрішьньовенно, за допомогою шприців. Пізніше фізіологічний розчин вводили у ротову порожнину, краплина по краплині. Пункт на вул. Лангевича, 5 існував до 4 серпня, коли хворих було переведено у буд. № 4 та 11, а також на вул. Ясеневу, 13. 11 серпня, напередодні запланованого виселення мікрорайону, дві санітарки у білих халатах із пов’язками Червоного Хреста пішли до командувача німецького загону. Вони оголосили, що в них є поранені представники цивільного населення і вони вимагають захисту від розшалілих банд РОНА, а також вимагають наданти їм допомогу при перевезенні поранених у лікарню. Медсестри поводилися дуже рішуче, а німці не сподівалися цього і допомогли перенести важкопоранених за домопогою носилок у лікарню ім. Дитяти Ісуса i лікарню у Варшавській школі медсестер. Легко поранених повстанців медсестри «перемішали» із евакуйованим з цього мікрорайону цивільним населенням. Медсестра Ванда Квятковська («Орловська») вийшла з Охоти 23 серпня разом з останньою групою населення. З собою вона забрала пораненого в ногу солдата батальйону «Помста». Таким чином їй вдалося врятувати йому життя.
          На території Охоти знаходилася ще одна постійно діюча лікарня – Інститут радію ім. Марії Склодовської-Кюрі на вул. Вавельській. У перші години Варшавського повстання вона прийняла і надала допомогу кільканадцятьом пораненим. Ввечері 1 серпня на територію Інституту увірвалися німці, вижинаючи частину персоналу. Інші медпрацівники залишилися із хворими і пораненими. На території лікарні були також цивільні особи й біженці. До 5 серпня тут було відносно спокійно.
          Вранці 5 серпня територію лікарні зайняла велика група солдатів РОНА. Розпочато пограбування, було вбито декілька осіб. Усіх, кого ронівці зустріли, вони виганяли на Зеленяк. Ронівці випили увесь запас лікарняного спирту, після чого п’яні зґвалтували багато жінок, серед них були навіть важкопоранені. У цей же день, після обіду, вони вигнали з лікарні усіх лікарів та частину медсестер. У лікарні залишилося близько 90 хворих та 8 медсестер, які сховалися у котельні. Після цього будинок був підпалений. Ронівці застрелили близько 30 осіб, які пробували втекти.
          Ті, хто залишився, протрималися до 19 серпня, коли ронівці виявили, що тут є живі люди. Вони вигнали усіх на площу перед лікарнею – там застрелили 3 важкохворих жінок. Решту хворих і персонал вигнали на Зеленяк. Там відокремили 3 медсестри. Усіх хворих застрелили, а їхні тіла склали у стіс та підпалили.

          Повз Зеленяк по дорозі у Прушків пройшло понад 60.000 людей. Серед них були також медсестри і лікарі, які старалися допомогти людям. У малому брудному складському приміщенні був утворений пункт Польського Червоного Хреста. Медики зібрали дошки і солому, зробили з них нари і створили палату. Там – попри чітко виражену заборону німців – медики пробували надавати допомогу хворим та пораненим.
          Не вдалося встановити числа померлих та вбитих на території району Охота. Під час Повстання медперсонал пережив там пекло, але долю цього району міста поділили також інші райони. Таким чином німці вели свідому і цілеспрямовану боротьбу, бажаючи зламати дух жителів Варшави, щоб якнайшвидше фізично знищити населення міста. Гітлер та Гіммлер віддали з цього питання спеціальне розпорядження.

Автор: Мацей Янашек-Сейдліц

Переклад: Ірина Кулеша