Евакуація Мальтійської лікарні

          Колона добралася без проблем до польських пунктів на вул. Королівській і була скерована у будинок Польської ощадної каси на вул. Ясній. Через декілька днів з персоналу «Мальти», тобто Мальтійської лікарні, було утворено нову лікарню на вул. Згода, 11.
В лікарні залишилося близько 30 поранених – щоб їх перенести, бракувало людей. Наступного дня німці наказали евакуюватися – незважаючи ні на що. Доктор Дрейза, який залишився з пораненими, зібрав у околиці декілька десятків мирних жителів – ймовірно, таким чином він врятував їм життя. Вони сформували колону і, несучи частину поранених, пішли у напрямку Волі. На чолі колони був прапор Червоного Хреста. Колону супроводжував німецький солдат, завдяки чому її уберегли від ексцесів з боку           німецьких загонів, які йшли назустріч. Так дісталися Вольської районної лікарні на вул. Плоцькій, що спорожніла після вбивств і зайняли одне із порожніх відділень лікарні. Впродовж наступних двох днів повторили цю операцію, переносячи решту поранених з вул. Сенаторської.
          Евакуація Мальтійської лікарні під час Варшавського повстання була безпрецедентним випадком. Пізніше ця евакуйована лікарня «переїхала» з вул. Згода на вул. Снядецьких, 17 і протрималася там до капітуляції Повстання. Потім її евакуювали у П’ястув – тоді вона мала статус цивільної лікарні і в ній було все необхідне для 120 хворих.
          Лікарня ім. св. Яна Божого належала до колишньої Психіатричної клініки Варшавського університету. Там були дуже добре підготовлені та жертовні кадри, а також команда видатних хірургів. Перед Повстанням вона була добре оснащена, на той момент там було достатньо ліків та їжі. Однак, після того, як почали доставляти усе більше і більше поранених, у лікарні ставало щоразу тісніше. Психічно хворих поступово переводили у менші приміщення, бракувало ліжок. Для нових поранених можна було лише приготувати місця для лежання на підлозі, а те, що вони лежали по сусідству із психічно хворими, безсумнівно не сприяло їхньому одужанню. 7 серпня у лікарню прибув підполковник Станіслав Тарнавський, псевдонім «Нерест». Полковник Страль одержав наказ організувати санітарну службу у Старому Місті. Він залишився в лікарні впродовж декількох днів.
          Після 10 серпня лікарня опинилася поблизу першої лінії боротьби, її щоразу частіше обстрілювали. Поранених почали переносити вглиб Старого Міста. Однак, ще 12 серпня, під час боротьби за мікрорайон Ставки, сюди масово приносили поранених солдатів. На першому поверсі, по сусідству із перев’язувальними палатами, лежали один біля другого важко поранені, очікуючи своєї черги.
          У два етапи – до 15 та до 20 серпня – у новоутворену лікарню в будинку колишнього Міністерства юстиції (палац Рачиньських) на вул. Довгій, 7 було евакуйовано 300 поранених, а також персонал.
          Важка боротьба на території колишньої лікарні тривала до кінця серпня. Солдати угрупування «Радослав» невідступно боролися тут із ворогом. Будинки лікарні були повністю зруйновані, німці використовували вогнемети. 26 серпня вони підпалили підвали лікарні. Через декілька годин з розвалин відступили солдати взводу «Торпеди» батальйону «Мітла».

          Під час Повстання у Старому Місті було організовано розбудовану мережу військових лікарень. Це були:
          - Центральна повстанська хірургічна лікарня № 1, на 600 ліжко-місць, вул. Довга, 7;
          - Хірургічна лікарня № 2, на близько 300 ліжко-місць, вул. Медова, 23;
          - Військово-польовий госпіталь № 3, на близько 200 ліжко-місць, вул. Медова, 24;
          - Військово-польовий госпіталь № 4 батальйону «Густав» у підземеллі монастиря сестер сакраменток; пл. Ринок Нового Міста; від 12 серпня – на вул. Кіліньського, 1/3;
          - Військово-польовий госпіталь № 5, угрупування «Гоздава» на близько 200 ліжко-місць, вул. Біля Ринку, 4, потім – вул. Довга, 15; був розбомблений 20 серпня, внаслідок бомбардування загинула більшість поранених та медперсоналу;
          - Військово-польовий госпіталь № 6 «Під кривим ліхтарем», на близько 200 ліжко-місць, вул. Підвалля, 25;
          - Військово-польовий госпіталь «Під чорним лебедем» – філіал лікарні № 1, на близько 30 ліжко-місць, вул. Підвалля, 46;
          - Госпіталь – філіал лікарні № 1, на близько 250 місць, у підземеллях костелу св. Яцека, вул. Фрета, 10; раніше тут був санітарний пункт батальйону «Кабан»; госпіталь був розбомблений 26 серпня і 1 вересня;
          - Військово-польовий госпіталь угрупування «Ріг», фабрика тюлевих занавісок Шленкера на вул. Святоєрській, ріг Тісної; після бомбардування госпіталь було переведено у торгові павільйони на вул. Святоєрській, 3/4;
          - Невеликий шпиталь на вул. Даніловічовській (колишня в’язниця), одночасно – амбулаторія для цивільного населення;
          - Інфекційна лікарня на вул. Іпотечній;
          - Лікарня на вул. Березовій;
          - Невелика лікарня у Польському комбінаті цінних паперів, у т.зв. сховищі президента;
          - Невелика лікарня на вул. Криве Коло, 4;
          - Невелика лікарня на заводі Фукєра (з виготовлення вина) на пл. Ринок Старого Міста;
          - Німецька лікарня для одужуючих, що використовувалася батальйоном «Парасоля»; після того, як її розбомбили, хворих приймали лікарні на вул. Довгій, 7 та на Медовій 23 i 24.
          Працював також ряд перев’язувальних пунктів:
          - Перев’язувальний пункт «Арсенал», вул. Довга;
          - Перев’язувальний пункт «Міровський торгівельний зал», вул. Холодна;
          - Перев’язувальний пункт «Муранів»;
          - Перев’язувальний пункт загону «Бончі», вул. Підвалля, 19;
          - Відокремлений перев’язувальний пункт загону «Боньчі» у ризниці Кафедрального собору на вул. Святоянській;
          - Перев’язувальний пункт батальйону «Парасоля», спершу на першому поверсі палацу Красіньських, потім у підвалі;
          - Перев’язувальний пункт у підземеллі міського кінотеатру, вул. Іпотечна, 8;
          - Перев’язувальний пункт, вул. Довга, 27;
          - Перев’язувальний пункт, вул. Довга, 20;
          - Перев’язувальний пункт, вул. Березова;
          - Перев’язувальний пункт для солдатів Національних збройних сил, кондитерська Гоголевського на вул. Довгій, 28, після бомбардування пункт переїхав на вул. Довгу, 16;
          - Перев’язувальний пункт для солдатів Народної армії (поль. Armia Ludowa), пл. Ринок Старого Міста, 40, потім – вул. Фрета, 5, потім – Святоєрська, 4/6.

Санітарний патруль проходить повз барикади на вул. Пекарській поблизу вул. Лицарської

          Центральна повстанська хірургічна лікарня № 1 розпочала свою діяльність 12 серпня у палаці Рачиньскьких, у колишньому будинку Міністерства юстиції, на вул. Довгій, 7. Необхідність утворення великого військово-польового шпиталю була пов’язана із тим, що Мальтійська лікарня опинилася у німецьких руках та була евакуйована, а лікарня ім. св. Яна Божого – від 10 серпня – опинилася на першій лінії боротьби. Поранених з обох лікарень було евакуйовано вглиб Старого Міста, кінець-кінцем вони опинилися на вул. Довгій, 7.

Розвалини лікарні на вул. Довгій, 7 після війни

          Окрім того, що на вул. Довгій, 7 була лікарня, там також був склад, звідки ліки та перев’язувальні матеріали передавалися у інші лікарні та на перев’язувальні пункти лінійних відділень. Частину інструментів і ліків вдалося евакуювати з лікарні ім. св. Яна Божого, а інші медикаменти отримували – шляхом конфіскації – в околичних аптеках та крамницях із косметикою. Їжу отримували в мікрорайоні Ставки, а цивільне населення жертвувало постільну білизну та ліжка. Після 20 серпня санітарне оснащення передавали каналізацією із Середмістя.
          Спершу на вул. Довгій, 7 був невеликий госпіталь «Віґри», яким керувала доктор Ізабелла Нєдзьвєцка, псевдонім «Белла». 13 серпня комендантом нового госпіталю став майор запасу. доктор Адольф Фальковський, раніше керівник лікарні ім. св. Яна Божого. З цієї ж лікарні перейшла команда хірургів. У шпиталі набрали досвідчену команду медсестер і санітарок із різних бойових загонів. Поранені почували себе комфортніше тоді, коли ними займалися дівчата, яких вони вже знали.
До лікарні приносили щоразу більше поранених. Особливо багато їх прибуло 13 серпня, після вибуху «танку-пастки» на вул. Кіліньського. Шеф санітарної служби групи «Північ», підполковник доктор Тарнавський, рекомендував зайняти усі підвали та квартири на першому і другому поверхах в будинках, що знаходилися вздовж вул. Підвалля аж до вул. Фрета – там розмістили легкопоранених й одужуючих.
          У лікарні поранені лежали всюди: на ліжках, біля ліжок та в коридорах – на матрацах, носилках або покривалах. Оперували безперервно. До кінця серпня у лікарні було проведено близько 1.000 хірургічних операцій. Виконувалися поважні та невеликі операції, зокрема: лапаротомії, резекції кишок, трепанації черепа, ампутації кінцівок, операції грудної клітки. Для дизинфекції використовували валванол, а для наркозу застосовували ефір. Виконувалися переливання крові, а також рідин, що є замінниками крові. В лікарні було своє джерело електричного світла – динамо, але використовувалися також свічки. Із плином часу почали відчувати нестачу ліжок і постільної білизни, погіршувалася ситуація із водою. Німці проводили систематичні артобстріли та бомбардування лікарні. 19 серпня було знищено третій поверх будинку. Поранених перенесли у підвали.
          В кінці серпня, після невдалої спроби дістатися Середмістя, командування групи «Північ» прийняло рішення про евакуацію каналізацією. Повинні були евакуюватися легко поранені, більшість санітарних служб та бойових загонів. Останні солдати увійшли в каналізацію вночі з 1 на 2 вересня. У розвалинах Старого Міста залишилося кілька десятків тисяч цивільного населення, а також багато важкопоранених повстанців та цивільних осіб, яких супроводжувало деяке число представників медичної служби. За можливістю санітарки виносили поранених, які лежали у різних перев’язувальних пунктах і невеликих шпиталях у лікарню на вул. Довгій. Вони вірили, що тут поранені будуть у безпеці.
          Вранці 2 вересня на територію Старого Міста з боку Замкової площі увійшли перші німецькі загони. Невдовзі німці дісталися лікарні на Довгій, 7. Персоналу, хворим і пораненим, які могли ходити, наказали вийти назовні. Важкопоранені повинні були залишитися на місці. Німці утворили колону і погнали її вул. Підвалля у бік Замкової площі. Увесь час німці вбивали тих, кого визнали повстанцями-бандитами. У той же час було жорстоко вбито важкопоранених, які залишилися в лікарні. До лежачих хворих стріляли з автоматної зброї, німці кидали у вікна гранати. Деякі поранені згоріли заживо у підпалених будинках, де їх було раніше розміщено. Пізніше останки закатованих людей облили бензином і підпалили. Ці останки залишилися на місці аж до січня 1945 року. Пізніше було встановлено, що у лікарні на вул. Довгій,7 від рук німців загинуло близько 200 осіб.

Спалені останки закатованих поранених повстанців в приміщеннях і на площі перед лікарнею на вул. Довгій, 7

          Схожа ситуація була в лікарнях «Під кривим ліхтарем», «Під чорним лебедем» і в багатьох інших місцях, де лежали важкопоранені повстанці та цивільне населення. Важко встановити, скількох поранених загинуло в Старому Місті від куль і гранат, а скількох – як мученики, тобто у полум’ї. Лише декому вдалося сховатися від вбивць. Їх врятували команди Польського Червоного Хреста, які шукали живих 5 вересня – в районі вул. Старої на території костелу св. Яцека або вже в жовтні, після капітуляції Повстання.
          Тих поранених, яких німці вигнали із Старого Міста, вони гнали далі, крізь розвалини та розбомблені домівки, в район Воля. В костелі св. Станіслава проводили відбір поранених. Частину гнали далі, в Урсус і Прушків, а решту керували у Вольську районну лікарню. По дорозі багатьох поранених падало внаслідок виснаження – більшість з них було вбито.
          Так наступний район Варшави заплатив страшну ціну за нечувану і неймовірну жорстокість представників «раси панів».

Автор: Мацей Янашек-Сейдліц

Переклад: Ірина Кулеша

Copyright © 2016 Maciej Janaszek-Seydlitz. All rigths reserved.