Історичний начерк варшавської Волі до 1 вересня 1939 року

          Назва району Воля походить від найбільшого підваршавського князівського села Велика Варшавська Воля [пол. Wielka Wola Warszawska («Magna Wola Varsoviensis»)], місцезнаходження парафії, яке було згадуване в джерелах від другої половини XIII ст. Через Волю з Варшави вели на захід 2 шляхи: перший вулицями – Длуґа, Лешно, Ґурчевська, другий вулицями – Сенаторська, Електоральна, Хлодна. Цей факт значно вплив на розвиток Волі.

          Від XIV ст. Велика Воля ввійшла до складу варшавського староства. Забудова села була розташована вздовж вольської дороги, між нинішніми вулицями – Елекційною та Совіньського. У центрі села стояв костел св. Станіслава та св. Лаврентія, якого доля була нерозривно пов’язана з долею Волі.


Костел св. Лаврентія

          Від 1575 року Воля стала постійним місцем для виборів королів Польщі. У цьому місці відбулося 11 елекцій (взагалі було їх 13), у результаті чого було вибраних 10 королів та 1 королева. Це була важлива подія у європейському масштабі, тому що – це була перша демократична система виборів державної влади в Європі.


Королівська елекція на Волі у XVIII ст. (картина Каналетто)

          Після перенесення столиці Польщі з Кракова до Варшави на початку XVII ст. наступив дальший розвиток Волі. Довкола Волі почали повставати села та юридики (приватні міста), які належали до магнатерії, шляхти та духовенства. Через деякий час власниками навколишніх фільварків ставали також міщани. Дороги, які були межами між селами, перетворювалися в шляхи сполучення та вулиці.

          На жаль, вже тоді Воля, з приводу свого розміщення, була наражена на наслідки воєн та збройних атак. У половині XVII ст. великі знищення були спричинені шведським потопом, під час якого зруйнували більшість сільських будівель та дерев’яний костел.

          У 1770 році, наказом маршала Любомирського, Варшаву обводили валами, т. зв. окопами Любомирського, які захищали столицю від епідемії. На валах у кінці головних шляхів сполучення поставлено міські застави. З боку Волі вал був розміщений вздовж нинішніх вулиць – Окопова та Товарова, а застави знаходилися на перехресті вулиць – Товарова та Хлодна. На жаль, будинки застав не збереглися дотепер.


Вольські застави

          Під кінець XVIII ст. вздовж окопів на Волі були засновані кладовища: повонзковське, Євангелицько-Авгсбурзької Церкви, Євангельської Реформованої Церкви та єврейське.
          За окопами, крім житлових будинків, повставали також майстерні та мануфактури. Цьому сприяли ціни ґрунтів нижчі ніж у Варшаві. Тут були будовані палацово-садові резиденції та в результаті Воля стала місцем для виїздів варшавяків, де можна було розважатися та робити пікніки.

          У 1794 році, з боку західного в’їзду на Волю, були споруджені шанці, які відіграли важливу роль під час повстання Костюшка. У 1831 році звели нові шанці та редути. Під час листопадового повстання важливу роль для оборони міста відіграв Редут 56, збудований на території нинішнього православного кладовища та церкви.


План Редуту 56



Редут 56 перед російським штурмом у 1831 році

          Цього редуту захищав перед атакою російських військ під командуванням ген. Паскевича – ген. Совіньський, який загинув під час боротьби. В результаті боротьби Воля була цілком зруйнована.


Смерть ген. Юзефа Совіньського на Редуті 56 (картина Войцеха Коссака)

          Від кінця XVIII ст. відбувався систематичний економічний розвиток Волі, яку почали офіціально називати Вольським Передмістям. Тут повставали численні заводи агрохарчової промисловості (спиртозаводи, броварі, вітряки) та цегельні.


Вольські вітряки (картина Каналетто)

          Таким способом сформувалося промислове передмістя Варшави. У половині XIX ст., після спорудження варшавсько-віденської залізниці, розвинулася на Волі також металообробна, дубильна та текстильна промисловість. В той час окопи Любомирського були вирівняні, а межа між містом та передмістям зникала.


Дубильний завод Тамлера

          Кількість населення Волі почала раптово зростати, а економічні чинники впливали на її специфічний характер. Вона стала промисловим районом з одноповерховою, переважно дерев’яною забудовою та невеликою кількістю мурованих орендних кам'яниць, в яких не було каналізації.


Вольська вулиця

          На орних полях та в садах, які були розташовані вздовж вулиці Ґурчевська та на захід від окружної залізниці (яка пролягає на північ від головної залізничної дороги вздовж вулиці Бема та повертає за повонзковським кладовищем у напрямку Цитаделі), вирощували овочі та фрукти.


Садові заводи Ульріха

          Це справило, що Воля стала продовольчою базою для Варшави. Центральним місцем для торгівлі сільськогосподарськими продуктами та виробами ремісничих майстерень був базар на Карцеляку, неподалік міських застав на розі вулиць Ґурчевська та Окопова.


Карцеляк

          Кількість мешканців Волі швидко зростала. Під кінець XIX ст. мешкало тут близько 28 тис. людей, а в 1910 році вже 61,5 тис. Воля була національним та конфесійним конгломератом. У добрих сусідських відносинах мешкали тут поляки, німці, росіяни, євреї, нащадки грузинів, татарів та голландців.

          Вибух I світової війни наново загрозив розвиткові Волі. Росіяни, які втікали з Варшави, вивозили до Росії устаткування промислових заводів та робітників, які там працювали.
          У 1916 році Воля приєдналася до Варшави. У міжвоєнні часи розвинулася на Волі важка промисловість. Розміщено тут 169 промислових заводів, між іншими: механічний завод «Лільпоп, Рау та Левенштейн» (пол. «Lilpop, Rau i Loewenstein»),


Механічний завод «Лільпоп, Рау та Левенштейн»

механічні заводи «Ґерлях» (пол. «Gerlach»), завод кулеметів Державного Заводу Озброєння, «Варшавське акціонерне товариство будови паровозів», завод лампочок та радіоприймачів «Філіпс» (пол. «Philips»), завод паперових оббивок «Франашка» (пол. «Franaszka»),


Завод паперових оббивок «Франашка»

завод грамофонних платівок на вулиці Плоцька 13, хімічний завод «Добролін» (пол. «Dobrolin»), завод столового срібла Гененберґа,


Завод столового срібла Гененберґа

завод арматур та двигунів «Урсус» (пол. «Ursus»), завод Норбліна, газовий завод та електростанція міських трамваїв.



Вольський газовий завод

          Промислові заводи давали роботу близько 20 тис. робітників.

          Вольське ремесло мало також велике значення: кузовні майстерні братів Ордовських на вулиці Вольська 111 або автомобільні майстерні братів Борковських на вулиці Вольська («Дженерал моторз», «Шевролет» [«General Motors», «Chevrolet»]). У 1939 році майстерні братів Ордовських передали польській армії вантажівки та автомобільні кузови для перевезення боєприпасів.

          Специфіка району спричиняла погані соціальні умови та перенаселення квартир. Одною з нечисленних соціальних інвестицій була будова дешевого житлового кварталу фонду Вавельберґа на вулицях Ґурчевська та Людвікі для робітників.


Житловий квартал Фонду дешевих домів ім. Г. і Л. Вавельберґів

          Кон'юнктура 30-х років принесла нові інвестиції в житловий комплекс (переважно у кварталі Коло).


Житловий комплекс у кварталі Коло

          У той час на Волі вибудували також 5 шпиталів та багато шкіл (деякі були дуже сучасні).


Вольський шпиталь

          Школа на вулиці Бема до цього часу є одною з найгарніших шкіл у Варшаві.


Школа на вулиці Бема 76

          Адміністративна система району до 1945 року відрізнялася від теперішньої системи. Званням Воля називали територію між вулицями Окопова та Товарова від сходу, залізничною дорогою біля Єрусалимських Алей від півдня, вулицями Будзішиньська та Бодзанти, межею вольського кладовища та вулицею Князя Януша від заходу. Від півночі обмежувала її залізнична дорога біля вулиць Татарська та Повонзковська неподалік мурів повонзковського кладовища.


Довоєнна мапа Волі

          У 1938 році чисельність населення Волі становила 84.424 мешканців. Під кінець 1945 року – ця кількість становила 19.964 мешканців, отже менше 24% довоєнної чисельності населення.

          1 вересня 1939 року скінчилася певна історична епоха для Республіки Польща, Варшави та її району Волі.



опрацювали:
Мацей Янашек-Сейдліц
Єжи Яновський
Яніна Маньковська

переклад: Йоанна Пєля



Copyright © 2011 SPPW1944. All rights rights.