Воля під час окупації

          У жовтні 1939 року над Варшавою почав повівати червоний прапор із чорною свастикою. У столиці почалася окупація, яка тривала понад п'ять років.
          Місто повільно відроджувалося після занепаду, який був спричинений облогою у вересні. Тривали роботи над ремонтом міської електричної мережі та відновленням роботи Міської Електростанції. Були визначені місця, де можна було безкоштовно отримувати воду з гідрантів водопровідної мережі та джерел. З головних артерій міста були усувані руїни та залишки барикад.


Польська барикада із вересня 1939 року під залізничним віадуком на вулиці Вольська біля вулиці Бема.

          У половині жовтня Міський газовий завод почав освітлювати деякі вулиці. Поступово до газопровідної мережі підключалися деякі квартири та промислові заводи. Почала діяти міська транспортна мережа трамваїв та автобусів. Почали їздити приміські поїзди. У половині листопада майже у цілому місті була вже вода та електрика.


Варшавський трамвай з часів окупації

          Ситуація з харчуванням у місті була важка. Вулична торгівля харчами, сигаретами (незважаючи на німецьку заборону) та домашнім милом, одягом та галантереєю стала для тисяч людей у місті головним способом, щоб заробити. На Волі на найбільшим базарі на площі Карцелього із 900 довоєнних лотків збереглося від руйнування 113.
          Багато варшавяків мало проблеми з квартирами. У деяких районах, між іншим на Волі, багато домів було ушкоджених, а часто повністю зруйнованих з приводу бомбардувань та артилерійського обстрілу під час боротьби у вересні. Деякі сім'ї не мали де мешкати. Вони шукали притулку у різних приміщеннях, які збереглися на Волі, або у інших варшавських районах.

          Прийшла гостра зима. У багатьох квартирах не було стекол у вікнах. Мешканці за всяку ціну намагалися її доповнити або закрити вікна фанерою або картоном. Були великі проблеми з паливом.

          Окупант почав систематично втілювати в життя політику ліквідації поляків. Це відбувалося одночасно на території, яка була зайнята німцями та на території, яка була зайнята Радянською Росією. З території, якою приєднали до Рейху до Генеральної губернії, виселили тисячі поляків, яким забрали ціле нерухоме майно.


Адміністративний поділ польських земель до 22 VI 1941 (Атлас Історії Польщі 2004)

          Багато поляків було вивезених до концентраційних таборів. Почалися масові арешти та розстрілювання. Подібна ситуація була також на території Генеральної губернії. Польське суспільство мало бути позбавлене передусім своєї еліти - польської інтелігенції.

          Німці визначили особи, які були для них загрозою. У меморіалі Бюро расової політики НСДАП з 25 жовтня 1939 року в справі ставлення до населення у зайнятої Польщі знаходиться формулювання:

          "До польської інтелігенції передусім враховується польських ксьондзів, вчителів (включно з викладачами вищих навчальних закладів), лікарів, стоматологів, ветеринарів, офіцерів, старші посадові особи, великих купців, великих землевласників, письменників, редакторів, а також всі особи з вищою та середньою освітою."

          Згідно з цими критеріями німецький окупант почав регулярною акцію винищування польської нації. Вже у 1940 році почалася т. зв. пацифікаційна акція "АБ-акція" (нім. "AB-Aktion"), під час якої німці розстріляли, між іншим у Пальмірах біля Варшави, близько 3.500 поляків арештованих на підставі списків, які спеціально приготували. Інших арештованих керували до концентраційних таборів, які були засновані раніше на території Німеччини.


Ліквідація польського населення (Атлас Історії Польщі 2004)

          Щоб справитися з завданням німці на території Польщі неподалік міста Освенцім заснували великий концентраційний табір, якого назвали Аушвіц. Вибір місця не був випадковий. Неподалік знаходився великий залізничний вузол. Він полегшував постачання до табору наступних партій в'язнів. Табір почав діяти у половині 1940 року. Початково він був призначений для польської інтелігенції та поляків, які боролися з окупантом. Пізніше до нього керували євреїв, радянських військовополонених та інших в'язнів. Перша партія кількохсот польських політичних в'язнів приїхала до Аушвіц 14 червня 1940 року. На думку істориків всього до табору потрапило близько 1,3 млн. в'язнів (переважно євреїв із цілої Європи), у цьому близько 150 тис. поляків. Кількість вбитих досягла близько 1,1 млн. Деякі джерела кажуть, що кількість жертв досягла навіть понад 4 мільйони. Однак більшість сучасних дослідників не погоджується з цим.

          Не ледарював також східний радянський окупант, який здійснював постанови секретного протоколу Молотова-Ріббентропа з 28 вересня 1939 року про спільну боротьбу з польськими прагненнями незалежності. На території, яку приєднали до СРСР, позбавили майна землевласників, націоналізували промисловість та банки. Здійснили масові арешти серед державних посадових осіб, представників місцевого самоврядування, офіцерів, поміщиків та суспільних діячів. Росіяни арештували до 300 тис. осіб. У 1940-1941 роках відбулися чотири депортації поляків. До виправничо-трудових таборів у європейській частині СРСР, Казахстану та Сибіру загалом вивезли близько 1,2-1,3 млн. осіб.
          У німецьких та радянських таборах для військовополонених перебували тисячі польських офіцерів, які були полонені обома окупантами під час кампанії у вересні 1939 року. Доля багатьох із них, як пізніше виявилося, була особливо жорстока.

          У травні 1940 року губернатор зайнятих польських земель Ганс Франк ствердив:
          "... У результаті (акції "АБ") мусить попрощатися з життям декілька тисяч поляків, переважно з ідейних сфер польських командувачів... Людей, яких підозрюється, слід негайно ліквідувати.
          В'язнів, які їдуть з Генеральної губернії до концентраційних таборів у Рейху, слід постачити нам назад, щоб ми могли охопити їх акцією "АБ", або відразу ліквідувати."


          27 жовтня 1939 року був арештований німцями богатирський президент Варшави Стефан Штажиньський. Перше він був ув'язнений у в’язниці "Павяк", пізніше був перевезений до в’язниці "Моабіт" у Берліні, а через деякий час до концентраційного табору у Дахау. Він був там убитий правдоподібно 19 березня 1944 року. Документи на тему його смерті були в руках Штазі (східнонімецької Служби безпеки) та до цих пір Польща не має до них доступу.

          Варшава не залишилася пасивна перед німецьким насильством. Вже восени 1939 року почали повставати перші підпільні організації, створюватися структури Польської підпільної держави. Вночі 26/27 вересня створено у Варшаві, яка була в облозі, Службу перемозі Польщі, яка перетворилася 13 листопада 1939 року у Союз збройної боротьби, який був підпорядкований польському уряду у вигнанні. 14 лютого 1940 року СЗБ перетворився завдяки генерала Владислава Сікорського в Армію Крайовою.
          Разом з СЗБ створено також інші підпільні організації, які були підпорядковані уряду у вигнанні: Польська збройна організація, Батальйони хлопські, Військова організація Ящірячий Союз та інші.
          У результаті об'єднувальної акції, яка відбувалася до 1943 року, Армія Крайова налічувала кількасот тисяч солдатів (близько 500.000), завдяки чого стала найбільшою підпільною армією в Європі.

          У листопаді 1939 року німці закрили у Варшаві всі польські школи, у яких із запізненням почався навчальний рік. Приводом до того було запобігання епідемії. Після перерви вони дозволили відкрити тільки початкові школи та декілька професійних училищ. У вищих навчальних закладах, після інтервенції ректорів, німці дозволили виключно скласти кінцеві іспити випускниками, які у 1939 році кінчили ВНЗ.

          Спеціалісти з Бюро расової політики НСДАП ствердили:
          " ... Університети та інші вищі навчальні заклади, професійні училища та середні школи, які є постійно осередками польського шовіністичного виховання, треба закрити...
          Діяти можуть тільки початкові школи, однак можна там навчати виключно найбільш елементарне знання, тобто як рахувати, читати та писати.
          Навчання предметів важливих для нації, таких як: історія, географія, література та гімнастика - забороняється..."


          Отже, у початкових школах, відкритих у вересні 1940 року, не можна було вивчатися історії, географії, польської літератури та науки про сучасний світ. Швидкою реакцією на ці починання окупанта було секретне навчання, навіть на університетському рівні.

          У підпорядкованої столиці окупант почав особливою акцію, яка полягала на переслідуванню варшавяків єврейського походження. Вони мусили носити пов'язки із зіркою Давида, які вирізняли їх з-поміж мешканців Варшави. Німці наказували їм виконувати різноманітні роботи, напр. усування руїн без отримування будь-якого винагородження.

          12 жовтня 1940 року губернатор варшавського дистрикту Людвіг Фішер підписав офіціальне розпорядження про створення гетто у Варшаві. Виділили територію розміром близько 2,6 км 2. З боку Волі обмежували її вулиці Окопова та Товарова.



Мапа гетто


          Цілу територію оточувала 3-метрова цегляна стіна, якою вибудували примушені до того мешканці гетто. Район був поділений на т. зв. велике та мале гетто, об'єднане дерев’яним віадуком на висоті третього поверху, проведеним над вулицею Хлодна вздовж вулиці Желязна. У декількох місцях на стіні були інстальовані ворота, які дозволяли підтримувати зв'язок гетто з "арійською" частиною. У січні 1941 року в гетто зібрали близько 400 тис. євреїв. Частина з них мусила переселитися з інших районів. Натомість поляки, які мешкали на території гетто, мусили перевестися поза його межі. Створено також гетто в інших польських містах.





Стіни гетто


          У березні 1941 року кількість мешканців гетто досягла 460 тис., тому що з’явилися тут партії євреїв з підваршавських околиць. У гетто були екстремально важкі умови життя. Смертність була дуже висока. До половини 1942 року згинула значна частина його мешканців. 22 липня 1942 німці закрили мале гетто та вивезли численні партії людей до таборів смерті, переважно до Треблінки. До кінця 1942 року вивезли близько 300 тис. євреїв з "Умшлагплац" (нім. "Umschlagplatz") на нинішньої вулиці Ставкі біля вулиці Дзіка. 18 січня 1943 вперше відбулися збройні атаки між єврейськими бійцями, під командуванням Мордехая Анелевича, та німцями, які приготовляли черговою акцію вивезення євреїв. Бійці досягли успіху, акція виселяння була припинена.

          У міру своїх можливостей поляки намагалися допомогти євреям переслідуваним німцями. У цьому брали активну участь також мешканці Волі. На вулиці Людвікі 6 кв. 82 мешкала Ірена Сендлерова, яка врятувала від смерті понад 2.500 єврейських дітей.


Ірена Сендлерова

          Німці не були байдужі також щодо населення Варшави, яке мешкало поза територією гетто.





Контроль на вулиці Вольська неподалік віадука - німецька фотографія, яку зробили стереоскопічним методом (із колекції Януша Валкуського)


          Гестапо та німецька поліція, яка втілювала у життя план, який полягав на елімінації поляків, постійно здійснювали арешти польських патріотів згідно з приготованими списками. Все більше популярні були облави т. зв. "лапанкі" (поль. "łapanki"), під час яких у визначених місцях міста здійснювали арешти великої кількості випадкових перехожих. Арештанти потрапляли у в’язницю "Павяк", яка знаходилася у межах гетто, до концентраційних таборів, переважно Аушвіц, або перед дула взводів, які здійснювали страти. Страти поляків у цьому часі здійсняли переважно у Пальмірах поблизу Кампіноської пущі.


В'язниця "Павяк"

          Варшава не залишилася байдужа у зв’язку з починаннями окупанта. 13 грудня 1940 року у трамвайних майстернях на вулиці Млинарська на Волі був проведений перший у зайнятої Варшаві страйк робітників, які вимагали вищої зарплати.


Трамвайне депо на вулиці Млинарська

          Німці арештували 4 робітничих делегатів та 2 польських директорів. Щоб врятувати решту учасників страйку від розстрілу, у руки гестапо добровільно віддався діяч ППС (Польська соціалістична партія) - Кароль Бем. Його вивезли до табору в Дахау, де згинув у квітні 1941 року.

          22 червня 1941 року німці несподівано атакували свого дотеперішнього союзника - Радянську Росію. У цьому моменті дотеперішній ворог Польщі, який почав боротися з гітлерівською Німеччиною, разом з Великою Британією та Францією, став одним з союзників. Польське суспільство не знало як поводитися зі своїм східним сусідом, який встигнув вже скривдити його протягом майже двох років тривання війни.

          13 та 14 серпня німці провели багато облав людей на площі Карцелього. Вони вивезли пійманих чоловіків на примусові роботи до Німеччини, щоб заступити німецьких робітників, які приєднувалися до вермахту.

          Новим проявом воєнної ситуації був авіаційний наліт на Варшаву за допомогою радянських бомбардувальників, проведений 13 листопада 1941 року. 8 авіаційних бомб, які скинули із дуже великої висоти, потрапило у залізничну колію на вулиці Колейова, у рампу та у бічні колії. Частина бомб ушкодила три доми неподалік вулиць Сребрна і Мєдзяна та убила близько 50 осіб а ранила понад 100.

          У столиці зміцнювалася підпільна боротьба. 14 листопада 1941 року, на вулиці Ґурчевська на Волі, німці викрили конспіративну друкарню "Боротьба", дві особи згинули, 6 чоловіків арештували.

          У нових політичних умовах активізувалися комуністи. Дотепер їх ситуація у суспільстві була радше "делікатна". Їх начальник залишався, проте, з самого початку окупації, у дружніх, а навіть приятельських відносинах з гітлерівською Німеччиною, підтримуючи її воєнні зусилля. Німецькі літаки, які брали участь у Битві за Британію, літали на російським бензині. Ще у день вибуху німецько-радянської війни західний кордон СРСР перетинали товарні поїзди з сировинами для Третього Рейху.
          5 січня 1942 року в дому на вулиці Красіньського 18 відбулися збори засновницької групи конспіративної Польської робітничої партії. Першим секретарем партії став Марцелі Новотко "Маріан", член керівної трійки Ініціативної Групи, яка прибула декілька днів тому з Москви. Він приземлився за допомогою парашута поблизу вулиці Віонзовна. У назві партії не було посилання до КПП (Комуністичної партії Польщі), тому що - це погано асоціювалося польському суспільстві.
          ПРП (Польська робітнича партія) мала втілювати в життя директиви Комуністичного інтернаціоналу (Комінтерну) та політичні мети польських комуністів, які знаходилися у Москві. У ПРП з самого початку почалася боротьба за владу. Після декількох місяців, 28 листопада згинув, застрелений на вулиці Каролькова, на розі вулиці Грубєшовська, Марцелі Новотко. Вирок виконав правдоподібно Зиґмунт Малоєць - брат його головного політичного суперника Болеслава Малойця, який самозвано перейняв владу після вбитого секретаря. Решта активістів ПРП визнала цей вчинок як анархія та обох братів невдовзі чергово ліквідували. I секретарем ПРП став Павел Фіндер під псевдонімом "Павел", який походив з заможної єврейської купецької сім'ї, з 20-тих років зв'язаний з комуністичним рухом.
          6 січня заснували Народну гвардію, яка почала фактично діяти 28 березня 1942 року. 1 січня 1944 року НГ перетворилася в Народну Армію. Це були організації набагато менші від Армії Крайової. Численність НГ не перевищувала 5 тис., а НА 36 тис. солдатів.
          Комуністи від початку своєї діяльності закликали до збройної боротьби проти окупанта та обвинувачували підпілля "АК", що "стоїть зі зброєю у ноги" та нічого не робить. Армія Крайова обмежувалася у цьому часі до пропагандистської діяльності та роздавання листівок. Вона вважала, що всяка збройна боротьба може викликати з боку німців зріст терору, який вже був дуже сильний.

          Весною 1942 року на Волі почали будувати табір для військовополонених для радянських солдатів. Табір, який знаходився на вулиці Ґнєвковська, званий популярно "Бараками", засновано у результаті рішення правління вермахту у зв'язку з планом "Ost" - атакою Німеччини на СРСР. Про розміщення табору вирішило зручне розташування та близькість центрального залізничного вузла.
          Будову табору почали від обгородження колючим дротом території, яка налічувала декілька гектарів. Вона була розташована неподалік перевалочних під'їзних шляхів залізничної дороги, які з'єднували схід з заходом. Великий прямокутник був призначений на т. зв. "табірне поле". Вибудували кільканадцять житлових та два адміністративно-господарські бараки. Навколо поля звели подвійну огорожу з колючих дротів.
          Щоб збільшити видимість, простір між дротами старанно очистили з рослинності. Цей сектор був т. зв. "зоною смерті". Якби хто-небудь намагався її переступити вартовий стріляв би до нього без попередження. Вартові з охотою робили це, тому що взамін за вбивство втікача у зоні смерті, отримували як нагорода декілька днів відпустки з приводу запобіження втечі. Щоб могти краще спостерігати житлову частину табору, німці оточили територію вартовими вежами, які були розміщені на кінцях огорожі. На них інсталювали рухомі рефлектори.





Радянські військовополонені, яких керували до табору в Варшаві


          Єжи Яновський, якому у цьому часі було 10 років, пригадує:
          "У 1942 році, німці, вздовж головного залізничного вузла та шляхів залізничного сполучення на вулиці Ґнєвковська, неподалік нашого дому на вулиці Совіньського, заселили комплекс огороджених бараків, в яких помістили військовополонених. Котрогось вечора, один з військовополонених, який працював назовні табору, втік під час неуваги вартового. Він сховався у коридорі підвалу дому, де ми мешкали.
          Ввечері я пішов до підвалу за вугіллям та я зустрів військовополоненого. Я дуже перелякався. Цей чоловік благав мене, слабкою польською мовою та мовою жестів, про зберігання таємниці та допомогу. Я повідомив про це маму. Коли вона дізналася ким є цей чоловік, з тривогою забрала його до квартири, де умився, отримав їжу та одяг і черевики тата.
          Солдатську форму та чоботи ми закопали неподалік дому. Вранці військовополонений, якому ми показали напрямок на схід, опустив наш дім та зникнув у міської агломерації. У цих нелюдських часах був це добрий вчинок, мабуть ми врятували людське життя."


          13 травня 1942 команда з організації "Вавер" вибила стекла та зруйнувала вітрини у приміщенні німецького бюро до справ вербування на роботи у Німеччині на вулиці Вольська.
          15 червня загін НГ підпалив склад бензину на Західним вокзалі.

          Вночі з 1 на 2 вересня 1942 року відбувся наступний великий наліт радянських бомбардувальників на Варшаву. Найбільш бомбардували робітничий район - Волю, де була найбільша кількість жертв - вбитих та постраждалих - з-поміж польського населення. Найбільш бомбардували площу Карцелього, на якій згоріло понад 1.000 лотків та крамниць. Вартість товарів, які згоріли на Карцеляку, оцінили, згідно з тодішніми цінами, на 200 до 300 мільйонів злотих. Крім того було зруйнованих або ушкоджених близько 100 житлових будинків.

          Під кінець 1942 року активізується польське збройне підпілля. Вночі з 7 на 8 жовтня диверсійні загони АК провели акцію "Вєнєць" (укр. вінок), яка полягала на атаці залізничних шляхів сполучення, які оточували Варшаву. З боку району Воля о 2.10 підірвали дві залізничні колії на відтинку залізничної дороги між західною Варшавою а Влохами, у траншеї біля станції Розжондова. Підірвали також дві колії у траншеї, яка з'єднувала Влохи зі станцією Варшава Товарова та з окружною залізницею. Акція "Вєнєць" зупинила на ніч та до дообіднього часу 8 жовтня важливий варшавський транспортно-пересадочний вузол. Метою акції було перешкодження приїзду та запізнення німецького військового транспорту на східний фронт.





Акція "Вєнєць"


          У відповідь, 8 жовтня перед 11 год. вранці, базар на Карцеляку та приватний базар на вулиці Пжиокопова оточила німецька поліція разом з гранатовою поліцією. За допомогою гучномовців, які знаходилися на поліцейських автомобілях, німці заявили, що кіоски з товарами будуть сконфісковані. Функціонери Арбайтсамту перевіряли документи всім присутнім у цьому місці. Частину осіб завантажили на вантажівки та перевезли до табору на вулиці Скаришевська, звідки робили вивезення на примусові роботи до Німеччини. Завантаження та транспорт товарів, які пограбували, тривали два дні.





Облава людей на Карцеляку


          16 жовтня на вулиці Мщоновська неподалік залізничного переїзду, у відповідь на акцію "Вєнєць", повісили 10 в'язнів в'язниці "Павяк". У чотирьох інших місцях у місті, на далеким передмісті та неподалік міста, повісили наступних 40 в'язнів.





Страти на вулиці Мщоновська (фотографія праворуч - Я. Маньковська)


          39 осіб розстріляли на кінці Кампіноської пущі, на території дюн Луже. У повідомленні німці заявили, що повісили 50 комуністів, але серед убитих знаходилися фактично люди різних поглядів. Жоден з убитих людей не мав нічого спільного з цим актом саботажу.

          У відповідь на страти 89 поляків 24 жовтня 1942 року НГ здійснила бомбові замахи. Гвардійці обкидали гранатами у центрі міста німецькі ресторани "Cafe Club" та "Мітропа" (пол. "Mitropa"). Кинули також декілька гранат до друкарні колабораціоністського "Нового варшавського кур'єра", якого називали "шматлавцом" (укр. дуже погана газета). Замахи викликали смерть та поранення кількадесяти німців.
          Два тижні пізніше бойова група НГ здійснила успішну акцію відібрання грошей з Головного управління комунальної ощадкаси на вулиці Траугутта. Перейняли понад мільйон злотих.

          Вночі з 31 грудня 1942 на 1 січня 1943 року патруль Кедиву АК (Керівництво диверсії головної комендатури АК) намагався підірвати залізничний віадук на Волі (на перетині залізничної дороги з вулицею Вольська, неподалік вулиці Бема). Віадука не вдалося підірвати, тому що його добре стерегли. Членів АК, які ховалися під ним, німці розкрили. Група саперів, з приводу обстрілу з насипу, мусила відступити, тому що була загроза детонування озброєних вже зарядів. Цю акцію називали "Вєнєць II".

          На переломі 1942/1943 років польське підпілля змінило тактику діяльності на території Варшави. Німецький терор, який систематично збільшувався, викликав, що уникання збройних реваншистських акцій не мало далі сенсу. Поляки вирішили здійснювати тактику відповіді насильством на насильство. Варшава, якою мучили насильством, неначе постраждала тварина, вискалила ікла та почала кусати.
          У поодиноких районах створили спеціальні Диверсійно-бойові загони Кедиву варшавського округу. Їх завданням було ведення систематичних диверсійних акцій, фізична ліквідація агентів гестапо та абверу, а також колабораціоністів засуджених вироками судів Підпільної Держави. Це були невеликі елітні групи солдатів підпілля, які налічували кількадесят осіб.

          У промислових заводах, особливо на Волі, створили групи та пункти саботажу. Так було між іншим у Заводі Кулеметів на вулиці Дворська 29/31, у заводі "Лільпоп, Рау та Левенштейн" на вулиці Бема 65. У західній Варшаві та у розташованих на її території блок-постах, а також на вузлах, де здійснюється маневрування: пост № 4 Варшава-Чисте, пост № 5 Варшава-Бема, Варшава-Розжондова, вели систематичний залізничний саботаж.

          У декількох підпільних заводах почали виробляти "Стени" та пістолети-кулемети власного виробництва. У цьому брали участь: майстерня на вулиці Ґнєвковська 1а, майстерня на вулиці Млинарська. Напівфабрикати дул для ПК виробляли у заводі машин та кранів "Моць" (укр. сила) на вулиці Вольська 121; а матеріал на дула для пістолетів "Віс" набували із заводу кулеметів "Ґерлях" на Волі на вулиці Дворська 29/31. Виробництво "Стенів" вели також у майстерні Фелікса Стенпнєвського АК на вулиці Пжиокопова 27. У виробництві деталей та підвузлів для "Блискавиці" брали участь: слюсарня промислово-торгових заводів "Владислав Пасхальський" на вулиці Житня 15/15, майстерня на вулиці Плоцька на розі вулиці Вольська; Завод металорізальних верстатів "Піонер" на вулиці Крохмальна (комплекти замка); Група із заводу кулеметів "Ґерлях" на вулиці Дворська 29/31. У Державному монетному дворі на розі вулиць Проста та Желязна, виробляли фальшиві німецькі печатки, а також частини для кулеметів, між іншим для "Стена".
          Механічна майстерня, у частині району "Блізне", масово виробляла диверсійні засоби проти транспортним засобом, т. зв. колючки. На вулиці Обозова 76 діяла хімлабораторія НГ, де виробляли вибухові та запалювальні речовини, легкі та тяжкі термітні бомби, самозапальні пляшки, карбідові бомби, заряди для підривання поїздів, запальники, джгути, ампули з ціанідом калію.
          Механічна майстерня на вулиці Оґродова неподалік площі Карцелього виробляла шкаралупи для ручних гранат. У заводі металевих виробів фольксдойча Кароля Ельснера знаходилося виробництво гранат "Філіпінка". На перехресті вулиць Окопова та Повонзковська знаходилося виробництво вибухової речовини "Повонзкі". Подібну діяльність вело виробництво "Воля" на вулиці Вольська 56 на розі вулиці Плоцька.
          Заводи озброєння діяли також у інших районах Варшави. Частина з них збереглися до серпня 1944, інші викрили та були ліквідовані німцями. Їх робітників арештували та найчастіше потім їх убивали.
          У підпільних варшавських заводах зброї виробили майже 2.000 пістолетів-кулеметів, понад сто тисяч ручних гранат, кількадесят тонн вибухових речовин. Це є імпонуючий доробок, зважаючи на те, в яких умовах його виробляли.

          Іншу роль відіграли діячі руху підпілля у заводі радіоустаткування "Філіпс", який діяв на вулиці Каролькова 32/44. Офіціально завод працював для німецької армії. У ньому діяла група польських інженерів, техніків та робітників зв'язаний з АК. Завдяки них на території заводу було конструюваних близько 60 радіостанцій для Підпільної Армії. Увінчанням конспіративної саботажницької діяльності групи, яка діяла на території "Філіпса", була акція під криптонімом "СМ" (пол. "SM"), яка безпосередньо ударяла у німецькі військово-морські сили. Технічна диверсія полягала на застосуванні під час виробництва спеціальних речовин, які викликали корозію радіостанцій призначених для німецьких підводних човнів.


Заводи "Філіпса"

          14 квітня 1943 року "ґадзінувка" (укр. дуже погана газета) "Новий варшавський кур'єр" переказала інформацію, що у Катині поблизу Смоленська відкрили масові могили тисяч польських офіцерів з табору для військовополонених у Козельську. Московське радіо спростувало цю інформацію та обтяжило відповідальністю за злочин німців. Подібним способом висловився конспіративний орган комуністичної ПРП "Голос Варшави", який назвав виявлення злочину у Катині "Мерзотною та підступною антибільшовицькою пропагандою." Німці вирішили використати Катинь для заохочення поляків до походу проти більшовизму. Це не закінчилося успіхом. Поляки розуміли, що тодішня політична ситуація змушувала їх до відплати за Катинь у пізнішому часі та до зосередження сил на боротьбі з гітлерівцями.
          Польський уряд у вигнанні звернувся до Міжнародного Червоного Хреста з проханням про вияснення справи вбитих польських офіцерів. У відповіді Сталін зірвав дипломатичні відношення з урядом у вигнанні. Це була для нього вигідна нагода з точки зору здійснювання його дальших планів у зв’язку з Польщею. Уряди Великої Британії та Сполучених Штатів Америки прийняли становище Сталіна. Мільйони радянських солдатів, які боролися і гинули на східним фронті та допомагали своїми зусиллями у змаганнях союзників на західним фронті, були важливіші від лояльності перед польським союзником та почуття честі. Пізніше протягом кількадесяти років союзники безсумлінно брали участь у огидній змові мовчання.
          У нюрнберзькому процесі справу Катиня у результаті пропустили, тому що не можна було довести цього німцям. Вкінці у квітні 1990 року голова СРСР Михайло Горбачов офіціально признав, що за злочин у Катині є відповідальний НКВС. Були виявлені документи, які наказували убивства у 1940 році, із затвердженням членів радянського Політбюро та особисто Сталіна. На жаль, до цього моменту росіяни не визнали подій у Катині за геноцид, отже вони не підлягають простроченню.

          19 квітня 1943 року на територію гетто ввійшли німецькі загони з метою остаточної ліквідації гетто. Єврейські борці ставили сильний опір та змусили німців відступити. Почалося повстання у гетто, яке тривало до 16 травня 1943. На території гетто боролися повстанці з двох організацій: ЄБО - Єврейської бойової організації та ЄВС - Єврейського військового союзу. ЄБО з лівими поглядами, під командуванням Мордехая Анелевича, була визнавана одночасно Представництвом Уряду на Країну та ПРП. ЄВС, створений колишніми офіцерами Польського Війська (ПВ) та правими діячами єврейського походження, був правою організацією, яку підтримувала АК. Згідно з орієнтовними даними під час повстання у гетто боролося близько 600 повстанців з ЄБО та 400 з ЄВС. Німецькими силами, які налічували близько 3.000 людей, командував ген. СС Юрген Штроп.
          Повстанці були погано озброєні. Вони мали 1 кулемет, 1 пістолет-кулемет, 10-15 штурмових гвинтівок, 200 пістолетів та гранати. Німців підтримувала артилерія, бронетанкова та хімічна зброя. Незважаючи на так велику перевагу німців боротьба у гетто тривала майже місяць. Повстанці боролися під прапорами: біло-червоним, соціалістичним червоним (ЄБО) та єврейським голубо-білим (ЄВС). Були свідомі, що не мають жодних шансів на перемогу. Вони боролися за гідність та честь варшавських євреїв, які гинули.


Єврейські повстанці

          Євреям, які боролися, намагалася допомогти у боротьбі Армія Крайова та Народна гвардія за допомогою диверсійних акцій з арійського боку. Вони намагалися підірвати у декількох місцях (між іншим з боку вулиці Окопова) стіни гетто, щоб уможливити евакуацію людям з гетто. Ці акції не дали, на жаль, результатів. Повстанці атакували також німецькі пости неподалік стіни.
          Боротьба тривала до 16 травня 1943 року. 8 травня у бункері на вулиці Міла 18 Мордехай Анелевич разом зі своїм штабом покінчив життя самогубством, тому що не хотів дістатися у німецькі руки. Командування після нього перейняв Марек Едельман. Під час боротьби загинули майже всі єврейські борці.


Єврейські борці арештовані німцями

          Нечисленним за допомогою АК та НГ вдалося видобутися з гетто. Серед них був Марек Едельман, який пізніше боровся разом зі взводом ЄБО під час варшавського повстання 1944 року на Старому Місті.
          16 травня 1943 року ген. Юрген Штроп оголосив закінчення боротьби у гетто. Цього дня наказав підірвати Велику Синагогу у частині району "Тломацьке" та цим символічним способом затвердив загибель варшавського гетто.

          Під час повстання у гетто загинуло близько 7.000 євреїв, 6.000 згоріло живцем, близько 50.000 останніх мешканців району вивезли до Треблінки. Німецькі втрати становили близько 300 вбитих та постраждалих. Весь район стерли з лиця землі.


Руїни гетто

          Над кам'яною пустелею височів єдиний в околиці костел св. Августина у частині району "Новоліпки", який зберігся від руйнування. Німці влаштували там склад та розвідувальний пункт. Далі діяла також в’язниця "Павяк", яка знаходилася на території гетто між вулицями Дзєльна та Пав'я.

          Після війни Єврейський військовий союз у Польщі зустріла подібна доля як Армію Крайовою. З приводу його правого характеру цю подію промовчали історики а його осягнення під час повстання у варшавському гетто у 1943 року перейняла ліва Єврейська збройна організація.

          Після ліквідації гетто, німці, у більшому ще масштабі, почали ліквідацію "арійського" населення Варшави. Збільшилися арешти. В'язнів, які потрапляли до в'язниці "Павяк", розстрілювали у руїнах гетто. У в’язниці "Павяк" протягом 1939-1944 ув'язнили близько 100.000 поляків. Близько 60.000 відправили до концентраційних таборів та на примусові роботи, 37.000 розстріляли (переважно у Пальмірах та руїнах гетто).

          Окупанти втілювали в життя план "Пабста", який передбачав маргіналізацію столиці Польщі. У жовтні 1939 року Фрідріх Паст був призначений головним архітектором Варшави. Під його керівництвом, з апробацією Адольфа Гітлера, почали опрацьовувати план знищення більшості поверхні метрополії, яку займають будівлі, та перетворення її у другорядний транзитний осередок. Варшава мала налічувати 100-130 тис. мешканців. План передбачував розбудову оборонної інфраструктури, переважно заводів зброї, залізничного вузла та будову нових казарм для вермахту.


План Пабста

          Під час втілювання цього плану у життя треба було суворо зредукувати кількість мешканців Варшави, яка перед війною налічувала їх близько 1.3 млн. Перший етап плану здійснили через ліквідацію гетто.

          Наступним кроком було створення концентраційного табору "КЛ Warschau". На місце його локалізації вибрали Волю, де були відповідні умови забудови та вигідні можливості для транспортування в'язнів.
          Будову табору німці почали у Форту Бема. Це була територія, яка знаходилася між нинішніми вулицями: вулицею ген. Мачка, вулицею Сілезьких повстанців та лінією вздовж колишньої військової території, експресною дорогою S8, яку саме будують, та Дорогою Армії Крайової. Перед війною знаходився тут Завод Боєприпасів № 1. Початково на території Форту "Бема" німці організували табір, де інтернували польських солдатів з кампанії у вересні. У цьому місці були також військові склади та заводи озброєння. У жовтні 1942 перетворили Форт "Бема" у концентраційний табір, де перебували цивільні мешканці Варшави. Це був один з п'яти таборів, які входили до складу "КЛ Warschau". Табір у Форту "Бема" був розташований на понад 20 га. Було в ним 55 бараків та будинок у формі букви Т, якого фундаменти існують до цього часу. Одночасно табір міг вмістити 1.000 в'язнів. Два інші табори знаходилися неподалік нинішнього Західного вокзалу, один на вулиці Ґенся (влаштований після розбиття повстання у гетто) та один на вулиці Боніфратерська. "КЛ Warschau" був устаткований у пристрої для виконування масових убивств населення (газові камери та крематорії).


Уявний план "КЛ Warschau"

          Табори були об'єднані зі собою залізничною дорогою та діяли поблизу одної комендатури. Разом всі підтабори зібрали понад 200.000 жертв, були це переважно цивільні піймані в облавах, які організували на вулицях міста, а також населення, яке привозили до Варшави з південної Європи. У підтаборі на вулиці Ґенся, у т. зв. таборі "Ґенсювка", перебували переважно євреї, яких привозили сюди з Польщі, Угорщини, Рейху, Чехословаччини, Греції, Бельгії, Голландії, Литви та Норвегії. Німці використовували їх до демонтажу гетто, якого ліквідували.

          Від половини 1943 збільшувалася активність підпілля у Варшаві. У всіх районах здійснили акції саботажу, виконували вироки смерті на функціонерах гестапо, гранатових поліцейських, які служили особливо активно окупантові, конфідентах гестапо. Це відбувалося разом з великим німецьким терором. У деякі дні розстрілювали у руїнах гетто біля кількасот поляків, в'язнів в'язниці "Павяк".

          Німці втратили почуття безпеки у Варшаві. З приводу страху перед замахами будинки німецьких установ нагадували фортеці, які оточували засіки з колючого дроту. Поліцейські, які патрулювали, на вулицях ходили найменше двійками.

          Подібно як у інших варшавських районах польські підпільні організації збільшили свою діяльність проти німецького окупанта.
          23 липня 1943 року о 17.25 год. бойовий патруль Кедиву застрелив перед прохідною заводу "Воля" на вулиці Бема коменданта Поліції захисту заводів (нім. Werkschutzpolizei), який напав на слід саботажницької акції у заводі та жорстоко поводився з поляками.
          26 липня загін Кедиву Варшавського округу АК спалив склади палива до двигунів внутрішнього згоряння заводу "Висоцці" на вулиці Желязна 61.
          31 липня загін Кедиву Варшавського округу АК також спалив великий склад палива до двигунів внутрішнього згоряння на вулиці Ґнєвковська. Після тероризування охорони підклали запалювальні заряди. Згоріло близько 1.400.000 л бензину, 20.000 кг мастила, 2 вагони-цистерни, 1 легковий автомобіль. Поляки не зазнали жодних втрат.


Пожежа складів на вулиці Ґнєвковська

          12 серпня Спеціальний загін Головної Комендатури АК "Оса" провів акцію "Ґураль". З Емісійного банку на вулиці Бєляньська відправили до Кракова великий транспорт грошей.





Емісійний банк (фотографія праворуч - Я. Маньковська)


          У результаті відважної акції на вулиці Сенаторська неподалік Замкової площі о 11.17 год. поляки перейняли автомобіль з грошима, який містив майже 106 мільйонів злотих та певну кількість остмарок i німецьких марок. Здобули два пістолети-кулемети "Бергман", два кулемети та два пістолети "Парабелум". Акція тривала близько двох з половиною хвилин. Автомобіль з грошима та два інші, які брали участь в акції, проїхали вулицею Закрочимська на Жолібож, а далі алеєю Польського Війська, вулицею П'яскова та Татарська до Остророґа.


План акції "Ґураль"

          Звідси автомобіль з грошима поїхав вулицями Ґостиньська, Плоцька та Ґурчевська на вулицю Совіньського 47 на Волі, де у малому домі городника, розташованому неподалік Вольського Кладовища, чекав городник Броніслав Руховський під псевдонімом "Братек", член Кедиву ГК АК.


Броніслав Руховський під псевдонімом "Братек"

          О 11.40 год. мішки зі здобиччю помістили до ями та укрили стебелинами з картоплі. Автомобіль від'їхав та його покинули на вулиці Ордона. Вночі мішки з грошима перенесли до теплиці та помістили у рові під найнижчою полицею, яку засипали землею. У цьому місці "Братек" засадив саджанці бегонії.


Дім городника (фотографія Я. Маньковська)

          14 серпня під теплицю під'їхала велика двотонна платформа, на яку завантажили "ящики з овочами" та "мішки і кошики з помідорами", на дні яких знаходилися пачки з грошима. Віз ескортований 7 солдатами приїхав успішно на вулицю Сьліська 15, де гроші сховали до схованок. Акція скінчилася успішно.

          31 серпня 1943 солдати НГ зруйнували колію окружної залізничної дороги на Повонзках; у другій половині вересня повторяли атаки на цю лінію.
          14 вересня 14-особова команда членів АК разом з Загоном бойової диверсії "Воля" підпалила 4 бараки з електричним спорядженням на вулиці Бема.
          25 вересня бойова група НГ підірвала залізничні колії між вулицями Бема та Дворська. Це викликало чотирьохгодинну перерву у русі поїздів.
          У жовтні 1943 року бойова група "D2" разом з ЗБД "18" Кедиву намагалася здобути заводську вартівню у заводах "Лільпоп" на Волі.

          Губернатор Ганс Франк був свідомий, якою проблемою для німецьких окупантів є нескорена Варшава. Сказав він:
          "Якби ми не мали Варшави у Генеральній губернії, ми не мали би 4/5 утруднень, з якими ми боремося. Варшава є та залишається вогнищем безладдя, місцем, з якого розповсюджується непокій у цій країні."

          Німці пробували нових метод тероризування варшавяків. У жовтні почалися винятково часті вуличні облави. У них брали участь німецькі поліцейські команди, а також загони вермахту, люфтваффе та гітлерюгенд. Вони оточували більші відтинки рухливих вулиць або частини районів та затримували майже всіх чоловіків та частину молодших жінок. Затриманих ставляли обличчям до стіни а потім завантажували до поліцейських автомобілів. Німці не визнавали дійсними жодних посвідчень з місця роботи крім посвідчень про роботу в установах безпосередньо зв'язаних з війною. Арештованих людей перевозили до в'язниці "Павяк". Німці стріляли без попередження до людей, які намагалися втекти. Великі облави людей були організовані також на Волі.

          Німці, у відповіді на велику кількість замахів, почали серію публічних страт. До деяких місць у місті приїжджали закриті брезентом німецькі вантажівки - "буди", заповнені в'язнями. Засуджених виволікали з автомобілів та ставляли під вуличною стіною перед взводом, який здійснював страти. Часто роти в'язнів заклеювали гіпсом, щоб вони не кричали. Після залпу тіла вкидали назад до вантажівок та вивозили. На місцях страт негайно з'являлися квітки. Часто жінки забирали землю, яка просякла кров'ю, неначе реліквії до костелів. Багато вуличних страт було проведених на Волі.
          22 жовтня 1943 року біля 10 год. німці стратили, на вулиці Млинарська на розі вулиці Вольська, групу в'язнів в'язниці "Павяк", іншу групу розстріляли у гетто; на вулиці Млинарська 2 провели страту 10 трамвайників.


Місце страт на вулиці Млинарська

          26 жовтня загинуло під стіною на вулиці Лешно 3 близько 30 осіб. 30 жовтня стратили, на вулиці Товарова на розі вулиці Луцька, 10 в'язнів з в'язниці "Павяк. Перед смертю вдвічі разом крикнули "Хай живе Польща".





Місце страт на вулиці Товарова неподалік вулиці Луцька (фотографія М. Янашек-Сейдліц)


          9 листопада на вулиці Плоцька 2 розстріляли кількадесят людей.
          18 листопада у наступній вуличній страті, на вулиці Вольська 77 неподалік вулиці Сирени, стратили групу чоловіків та жінок.


Місце страт на вулиці Сирени (фотографія Я. Маньковська)

          23 грудня біля 9.00 год. розстріляли 43 в'язнів на вулиці Ґурчевська 14 неподалік вулиці Плоцька, а також 57 в'язнів на вулиці Ґурчевська 15.





Місце страт на вулиці Ґурчевська 14 (фотографія М. Янашек-Сейдліц)


          13 січня 1944 року під час страти на вулиці Ґурчевська 14 загинуло близько 40 людей та близько 300 поляків на вулиці Ґурчевська 15.





Місце страт на вулиці Ґурчевська 15 (фотографія М. Янашек-Сейдліц)


          10 лютого відбулася наступна страта на вулиці Вольська 77.
          Не вдалося перелякати підпілля жорстокістю німців. Відповідало ударом на удар.
          7 вересня 1943 року група Кедиву ГК АК успішно провела замах на ката з в'язниці "Павяк" Франка Бурке.
          У жовтні 1943 року бойова група "D2" разом з ЗБД "18" Кедиву варшавського округу намагалася здобути заводську вартівню у заводах "Лільпоп" на Волі.
          25 жовтня на розі вулиць Лешно та Римарська бойова група Кедиву ГК АК ліквідувала ката в'язнів в'язниці "Павяк" - Клейна.

          У періоді грудень 1943 грудень - березень 1944 Кедив провів акцію "Топєль" (укр. глибина) проти особливо небезпечних начальників різних галузей німецької адміністрації Варшави, а також проти поліцейських конфідентів. 5 січня 1944 року неподалік свого дому на вулиці Плоцька був застрелений, на підставі вироку цивільного Спеціального суду, розвідувач І відділення кримінальної поліції Юзеф О. 12 січня на вулиці Товарова на розі вулиці Сребрна загін ЗБД "3" Кедиву ліквідував начальника І Залізничного відділення у Варшаві - Леона Коморовського.

          У січні 1944 року у Міському газовому заводі на Волі був ушкоджений компресор, який проводив газ до міста та до заводу "Урсус".
          30 січня 1944 року гвардійці НГ з Волі обкидали запалювальними пляшками ремонтні майстерні військових автомобілів на вулиці Лешно на розі вулиці Каролькова та ушкодили 3 вантажівки.
          23 березня загін ЗБД "3" Кедиву здобув на декілька годин великі військові склади на вулиці Колейова неподалік Головного вокзалу та вивіз з них автомобілями харчі для АК.
          27 березня солдат Кедиву підклав на пості № 5 (Бема) вибухову речовину під авіаційний двигун, який завантажили до вагона. Бомба вибухнула о 19.40. Двигун був зруйнований, вагон поважно ушкоджений. Це була наступна цього типу акція.
          4 квітня група солдатів з диспозиційного загону "Колегіум А" Кедиву варшавського округу АК ліквідувала на вокзалі Західна Варшава командувача відділення залізничної поліції Карля Шмальца "Панянку" та п'ятьох інших німців. Здобули автоматичну зброю, кулемети, пістолети та боєприпаси.
          17 квітня бойова група Батальйону Народної Армії ім. "Чвартаків" провела акцію розбиття охорони та здобуття вартівні у заводі Філіпса на вулиці Каролькова. Метою було здобуття пістолета-кулемета. Спроба закінчилася успіхом. Поляки вбили двох вартовніків. Здобули зброю та боєприпаси без власних втрат.
          10 травня п'ятьох солдатів неідентифікованої організації забрало силою з вартівні "Дурінґ-Верке" (нім. "Döring-Werke") неподалік вулиці Окопова 19 три пістолети, які належали до заводської охорони.

          Найбільшим осягненням Кедиву на початку 1944 року був успішний замах на Кутшеру. Генерал СС Франц Кутшера 25 листопада прийняв посаду командувача СС та Поліції у варшавському дистрикті. Відразу почав агресивну боротьбу з польським підпіллям. З його ініціативи почали винятково широку акцію облав людей та вуличних страт. На оповіщеннях про страти був підпис: "Командувач СС та Поліції" без прізвища. Керівництво Підпільної боротьби розшифрувало хто відповідає за це та винесло вирок на Кутшеру. 1 лютого 1944 солдати роти "Пегас" Кедиву ГК АК атакували о 9.09 год. на Уяздовських Алеях між вулицею Шопена та вулицею П'юса (тепер вулиця Пєнкна) автомобіль, який перевозив Кутшеру з місця проживання на Алею Руж 2 до палацу на Уяздовських Алеях 23, де знаходилося місце його служби. Між обома місцями було всього 140 м. Акція закінчилася успіхом, кат Варшави був зліквідований. У відповідь німці розстріляли 300 поляків - мешканців Волі.

          Завдяки публічним масовим вуличним стратам німці хотіли тероризувати та перелякати мешканців Варшави, а також здавити акції польського підпілля. Ці наміри не дали сподіваних результатів. Бар'єр страху був вже раніше перевищений, збільшувався виключно спіраль ненависті.


Збройні акції у Варшаві

          Ситуація на європейським фронті війни ставала все більше невигідна для Третього Рейху. На західним фронті після втрати німцями північної Африки, союзницькі війська у липні та вересні 1943 року приземлилися в Італії та систематично посувалися на північ півострова. 6 червня 1944 західні союзники почали десант у Нормандії (північна Франція). На східним фронті німецькі війська після провалу під Сталінградом у лютому 1943 року були в постійному відступі. 6 січня 1944 року росіяни переступили кордон Польщі з 1939 року, а у липні 1944 року переступили ріку Буг.

          У днях 28 листопада - 1 грудня 1943 року у Тегерані відбулася зустріч командувачів Радянської Росії, Сполучених Штатів Америки та Великої Британії. Сталін, Рузвельт та Черчилль попередньо порозумілися щодо долей Європи після закінчення II світової війни. Західні союзники безумовно потребували могутності Червоної армії, щоб остаточно перемогти Гітлера. Відступили перед претензіями Сталіна, які стосувалися встановлення радянської зони впливу в Центральній та Східній Європі. Згідно з секретним протоколом Польща мала знаходитися у радянській зоні впливу, що у результаті довело до часткової втрати суверенності Республіки Польща на кількадесят найближчих років. Польщу ще раз зрадили свої західні союзники. Поляки нічого не знали про ці постанови.

          Наближався серпень 1944 року.




опрацювали:
Єжи Яновський
Мацей Янашек-Сейдліц
Яніна Маньковська

переклад: Йоанна Пєля



Copyright © 2012 SPPW1944. All rights reserved.