Повстання 1944 на Волі

          У другій половині липня 1944 року ситуація на східним фронті систематично змінювалася на некористь німців. Радянська атака, яка почалася у червні, пересувалася у напрямку Варшави. 23 липня на головних міських артеріях з'явився натовп виснажених та брудних німецьких солдатів. Вони постійно прибували з Праги автомобілями, возами, кінно та пішки через міст Кєрбедзя у напрямку модлінської дороги та через міст Понятовського, Єрусалимськими Алеями до вулиці Вольська та Ґруєцька. З боку Радзиміна можна було почути відгуки артилерійської канонади. Німці повільно відступали на лівий берег Вісли.
          Місто почали залишати у паніці німці, які тут працювали. Виїхав губернатор Людвіг Фішер та призначений владою бургомістр Людвіг Лайст. Почалася масова евакуація німецьких установ та інституцій. Після декількох днів ситуація унормувалася. 26 липня вернули до міста евакуйовані загони німецької поліції та СС, а також деякі посадові особи, у цьому губернатор Фішер. Варшава мала для німців занадто велике значення, щоб віддати її без боротьби, а лінія Вісли була стратегічно розміщена.

          Щоб зміцнити східний фронт на залізничних під'їзних шляхах Скерневіць та Прушкова на захід від Варшави розвантажувалися спроваджені із західного фронту елітні дивізії: парашутно-танкова дивізія «Герман Герінг», яку поспішно перекинули залізничним транспортом з італійського фронту та 5 танкова дивізія СС «Вікінг». Зміцнили також бойові частини, які захищали східне передмістя на правому березі Вісли. Сили німецького гарнізону, який налічував близько 15 тисяч людей, були зміцнювані військами СС та поліцією, які були підпорядковані командувачеві оборони міста, яким 31 липня став 52-літній генерал-лейтенант Райнер Штаель, який користувався довірою особливо у Гітлера. Два тижні раніше він пробрався з частиною команди з Вільнюса після п'ятиденної боротьби, завдяки чого відзначили його дубовим листям та мечами як додаток до Лицарського хреста.

          На передпіллі Варшави тривали змагання двох ворогів Польщі - німців та росіян. У дипломатичних кабінетах антигітлерівської коаліції велися переговори на тему спірних справ союзників. Одною з них була саме польська справа. Невигідні для Польщі важливі рішення таємно вирішили вже у кінці 1943 року в Тегерані.

          Варшава, як місце відкритої збройної боротьби, почала відігравати роль у планах Головної Комендатури АК після 21 липня 1944 року. Так звана операція "Гроза", яку сформулювали у кінці 1943 року та яка передбачувала збройну підтримку наближаючого радянського фронту, спочатку виключала Варшаву з участі під час її здійснювання.
          Військова та політична ситуація у кінці червня та у липні 1944 року зовсім змінила раніші постанови. Згідно з концепціями операції "Гроза" планували у Варшаві: "Для регулярної російської армії, яка входить на нашу територію, слід бути господарем. Слід намагатися, щоб назустріч входячим радянським загоном вийшов польський командувач, який боровся з німцями та завдяки цього має найкраще право бути господарем."

          У все більше складній політичній ситуації, напередодні офіціального візиту Станіслава Міколайчика у Москві, здавалося, що вибух повстання може мати вимірне значення під час переговорів з урядом СРСР. Сталін, натомість, у своїх дальших планах щодо Польщі зовсім не бажав повстання у Варшаві.
          Радіотелеграма уряду у вигнанні у Лондоні, відправлена 25 липня 1944 року до Делегата Уряду на Країну Яна Станіслава Янковського під псевдонімом "Собуль" та Головного Коменданта АК Генерала Дивізії Тадеуша Коморовського під псевдонімом "Бур", звучала: "На засіданні Уряду РП ми прийняли рішення, яке уповноважує Вас заявити про повстання у моменті, яке Ви визначатимете...". Отже рішення було в руках керівництва конспіративного підпілля. Воно вирішило про збройну атаку на території столиці. Залишилося тільки визначити дату.




Ян Янковський під псевдонімом "Собуль"

Генерал Дивізії Тадеуш Коморовський під псевдонімом "Бур"

          29 липня декілька радянських танків з’явилося на передпіллі Праги. Здавалося, що через момент Варшава буде вільна. Ввечері прокомуністичний Союз Польських Патріотів через московське радіо передав Заклик до Варшави:
          "Борітесь проти німцям! Варшава безсумнівно чує вже гук гармат...
          Для Варшави, яка ніколи не піддалася та ніколи не перестала боротися, година подвигу саме зараз!..."


          Після декількох мобілізаційних спроб, 31 липня пополудні Головна Комендатура Армії Крайової визначила дату вибуху повстання - годину "В" (пол. "W") у день 1 серпня о 17.00 годині.


Команда Командувача Армії Крайової про вибух повстання

          Командувач Варшавського округу АК полк. Антоні Хрустєль під псевдонімом "Монтер" передав цю команду підпорядкованим йому загоном.


Полк. Антоні Хрустєль під псевдонімом "Монтер"

          Як у багатьох попередніх моментах історії у перших днях повстання рішучу роль відіграла Воля. Вона була першим районом Варшави, на якого був направлений головний натиск німців. У садах Ульриха між вулицею Князя Януша та вулицею Ґурчевська розквартирувалися танки дивізії "Герман Герінг". Інші частини були розміщені поблизу Бемова, Боернерова та Ґорцув. Від 29 липня із заходу на схід Єрусалимськими Алеями та через міст Понятовського німецькі тяжкі танки переміщувалися на Прагу, а потім у напрямку Воломіна. Частина німецьких машин залишилася в садах Ульріха.


Заводи Ульріха на Волі

          Перебування німецьких бронетанкових сил у садах Ульріха мало трагічні наслідки для вольських повстанців. У садах Ульріха була збирана у конспіративних складах зброя для I та III району округу АК "Воля". У ситуації, яка виникнула, конспіративні сховища зброї, які там знаходилися, були заблоковані та у годині "В" півтора тисяч солдатів АК залишилося без зброї. Історики оцінюють цей факт як одна з причин невдачі акції повстанців на Волі.

          У організаційній структурі АК XX Округу Варшава-Місто, район Воля був округом III. Територія Округу ділилася на 3 Райони: I зовнішній, який межував з Охотою, II внутрішній, до якого входив центр району та III зовнішній, який межував з Жолібожом.


III Округ АК Воля

          Криптоніми у цілому Окрузі починалися від букви "В", а нумерація союзів містилася у межах числа "300". Округом командував майор Ян Тарновський під псевдонімом "Валіґура", головою штабу був старший лейтенант Єжи Домінік під псевдонімом "Вільнянін".




Майор Ян Тарновський під псевдонімом "Валіґура"

Старший лейтенант Єжи Домінік під псевдонімом "Вільнянін"

          Районами командували: старший лейтенант Станіслав Ґабришевський під псевдонімом"Бальбо", капітан Вацлав Стиковський під псевдонімом "Галь" та капітан Станіслав Стефаньський під псевдонімом "Стефан".

          До I району входила південна частина району від Одолян до Чистого. У районі було близько 700 солдатів у 13 добре озброєних взводах. У них було 11 ручних кулеметів, 80 карабінів, 12 пістолетів-кулеметів та 150 військових пістолетів.

          Район II межував від півдня з районом I та простягався вузьким пасмом від Єльонек вздовж вулиці Ґурчевська через південну частину садів Ульриха, потім розширювався на весь Млинів. До складу району входили чотири згрупування: старшого лейтенанта "Віта" у числі 3 взводів, старшого лейтенанта "Остоі" у числі 2 взводів, старшого лейтенанта "Жара" у числі 3 взводів та старшого лейтенанта "Ґромади" у числі 3 взводів. Загалом сили району становили близько 700 солдатів озброєних 5 ручними кулеметами, 52 карабінами, 7 пістолетами-кулеметами та 160 військовими пістолетами.

          Район III був розташований у північно-західній частині району, між іншим, на Ґурцах, частково у садах Ульриха та Колі. Сили району мали після мобілізації та концентрації налічувати близько 1.000 солдатів у 23 взводах. Озброєння було дуже погане, всього 4 пістолети-кулемети та декілька гранат. Штатне озброєння мали отримати зі складів після закінчення мобілізації.

          Загалом сили Округу становило близько 2.600 повстанців озброєних 2 важкими кулеметами, 16 ручними кулеметами, 132 карабінами, 23 пістолетами-кулеметами, 310 військовими пістолетами та близько 1.000 гранатами.

          Додатково у східній частині району вздовж вулиці Окопова визначили пункти концентрації загонів Кедиву Головної Комендатури АК, які входили до складу згрупування "Радослав".




Підполк. Ян Мазуркєвіч під псевдонімом "Радослав"

Дипломований майор Вацлав Янашек під псевдонімом "Болек"

          Це були елітні частини Армії Крайової: батальйони "Парасоль", "Чата 49", "Зоська", "Міотла", Танковий Взвод "Вацек", Загін Колегіум А, Жіночий Загін "Диск". Згрупуванням командував підполк. Ян Мазуркєвіч під псевдонімом "Радослав", головою штабу, заступником командувача був дипломований майор Вацлав Янашек під псевдонімом "Болек". Завданням Кедиву був захист місцезнаходження Головної Комендатури АК, яке містилося у заводі Камлера на вулиці Дзєльна 72. Згрупування використали також як резерви для підтримки загонів Округу Воля. На жаль, операційні плани округу не брали до уваги безпосередньої взаємодії.

          На Волі знаходився також 3 батальйон ВЗ ПОС (Військові Загони Повстанської Організації Соціалістів [поль. OW PPS] капітана Кароля Криньського та взвод Народної Армії під командуванням молодшого лейтенанта Збіґнєва Пашковського під псевдонімом "Стах".

          Німці мали у своєму розпорядженні на Волі 4.000 танкістів та гренадерів бронетанкових дивізії "Герман Герінг", льотчиків із летовища на Боернерві, солдатів вермахту та СС, яких підтримували частини охорони залізниці "Bahnschutz" та частини заводської охорони "Werkschutz". Німці були дуже добре озброєні. Їх підтримували танки та артилерія.

          Додатково команди, які видали дуже пізно, викликали проблеми з мобілізацією повстанців на Волі. Німецькі операційні частини, які знаходилися поблизу Бемова, Боернерова, Ґорцув і садів Ульриха та переміщалися на східний фронт, заблокували транспортні дороги, зокрема склади зброї району I, які знаходилися у садах Ульриха.





Збори загонів АК на Волі о годині "В"


          У районі I з'явилося на мобілізаційних пунктах тільки 20% станів, у районі II 80%, а у районі III 17% планованих сил. Всього у цілій Волі було зосереджених близько 950 солдатів АК, близько 100 ВЗ ПОС (Військові Загони Повстанської Організації Соціалістів) та близько 20 Народної Армії. З приводу транспортних утруднень постачили тільки невелику частину зброї та боєприпасів, яку зібрали. Тільки частина мобілізованих повстанців була озброєна. Подібні проблеми мало згрупування "Радослав", яке у моменті початку боротьби налічувало тільки 900 солдатів.





Збори солдатів батальйону "Пєнсьт" зі згрупування "Радослав" неподалік кладовища євангелістів


          Завдання визначені Округом були серйозні. Від повстанців сподівалися здобуття високого залізничного насипу окружної залізниці, який ділив територію Округу Волі на дві частини, завдяки чого не їздив би бронетанковий поїзд. Планували також здобуття казарм та авіаційної школи на Бернерові, складу палив "Нафтуся" на вулиці Остророґа, Західного вокзалу, Форту Бема, навчальних будинків на вулиці Ожаровська та Деотими, а також залізничних майстерень на вулиці Соколовська. Це була мета, яка набагато перевищувала можливості Округу.

          1 серпня 1944 року о 14.00 год. на командним пункті Округу, на вулиці Дзялдовська 7 почалася нарада командувачів. Частина людей вважала, що не можна здійснювати акції у зв’язку з поганою мобілізацією та великою перевагою німців. Однак переміг погляд, щоб за допомогою сил II Району почати здобувати цілі визначені в операційній команді.

          Ще перед планованою датою вибуху повстання відбулися атаки, яких свідком була Чеслава Яновська, мешканка Волі, яка мешкала тоді на вулиці Совіньського та перебувала у місці події:
          "Біля 14.30 год. на вулиці Вольська неподалік вулиці Совіньського з автомобіля, який саме переїжджав та був зупинений німцями, вискочило двох озброєних чоловіків. Вибухнула стрілянина. Чоловіки втекли та сховалися у поблизьких будівлях. Автомобіль, з людьми, які в ним залишилися, поїхав далі. На вулиці вибухнула паніка. Перелякані люди падали на землю. Німці швидко зібрали підкріплення. У відповідь згонили вони у поблизькій околиці вісьмох випадкових чоловіків, яких розстріляли на розі вулиць Совіньського та Карлінського."
          Вона одночасно бачила зупинення автомобіля та страту. Щоб вернути додому, мусила перейти вузьким тротуаром біля чоловіків, яких розстріляли.


Меморіальна дошка на вулиці Совіньського 28 (фотогр. Я. Маньковська)

          Після цього інциденту німці відразу поставили на даху будинку на вулиці Вольська 174 кулемет, з якого обстрілювали околицю.

          Сутичка відбулася також поблизу вулиці Окопова неподалік кладовищ під час постачання зброї та боєприпасів для групи "Радослав". Стрілянина вибухнула також у заводі меблів Камлера на вулиці Дзєльна, куди приїхав автомобіль з німцями за транспортом форм зі складу, який там знаходився. Стрілянину почула комендатура поліції. У заводі Камлера знаходилося у моменті вибуху повстання місцезнаходження Головної Комендатури АК, яке було заблоковане на декілька годин. Алярмовий підрозділ німецької поліції на 3 автомобілях, яких підтримув бронеавтомобіль, поїхав на місце події. Відгуки боротьби почув також штаб згрупування "Радослав", який знаходився на вулиці Окопова 44. Повстанці з Кедиву обстріляли поліцейських. Німецький підрозділ був руйнований. Поляки здобули зброю та ув'язнили солдатів. Однак бронеавтомобіль з командою зміг втекти на вулицю Ґурчевська та дістатися до німецького згрупування у садах Ульриха. Вона заявила про ситуацію, яка виникнула.

          Коли польські загони почали боротьбу німці вже знали про початок повстання.

          Це відчуло дуже болісно згрупування старшого лейтенанта "Остоі", яке знаходилося на вулиці Князя Януша. Повстанці, ще не розвинули своїх сил, а вже були атаковані танками та німецькою піхотою, яку зосередили у садах Ульриха. За годину кривавої боротьби, до год. 18.00 згрупування повстанців було зруйноване. Німці вбивали постраждалих та полонених повстанців.

          Подібна доля зустріла згрупування старшого лейтенанта "Ґромади", яке хотіло атакувати німецьких солдатів розміщених у школах на вулиці Ожаровська на розі вулиці Деотими та вулиці Завіши. Атака повстанців була попереджена атакою німецької піхоти та танків. Згрупування було зруйноване, втрати досягнули 30%. Також німці вбивали постраждалих та полонених. Декількох ведених на розстріл врятувала акція взводу Народної Армії молодшого лейтенанта Пашковського, який відступав вулицею Обозова у напрямку вулиці Млинарська.

          Невдачею закінчилася також атака згрупування старшого лейтенанта "Віта" на склад палива до двигунів внутрішнього згоряння "Нафтуся" на вулиці Вавжишевська. Поляки, які атакували, були затримані вогнем автоматичної зброї. Вони зазнали менших втрат ніж попередні дві групи, але не змогли виконати визначених завдань.

          Згрупування старшого лейтенанта "Жара" виконало завдання частково. Вони здобули школу на вулиці Ґостиньська. Не вдалося однак здобути т. зв. казарм залізничників, тобто залізничних майстерень на вулиці Соколовська.

          Успіху досягнули виключно підрозділи згрупування "Радослав", які діяли першого дня повстання у запліччі сил округу Воля. Батальйони згрупування здобули цілу північну частину вулиці Окопова та будинки, які межували з нею зі східного та західного боку. О 17 год. батальйон "Зоська" здобув штурмом казарми, які знаходилися у будинку Школи св. Кінґі на вулиці Окопова 55а. Він узяв звідти солдатів та зброю. Батальйон зайняв також завод Файфра на вулиці Окопова 58/72 та єврейське кладовище. Взводи батальйону "Парасоль" зайняли кладовище кальвіністів та ввійшли на вулицю Млинарська неподалік вулиць Ґурчевська та Вольська. Батальйон "Міотла" знаходився на стику вулиць Окопова та площі Карцелього. Загін старшого лейтенанта Станіслава Сосабовського "Стасінка" здобув склади заводу "Бацутіль" на вулиці Ставкі 4, де містилися склади харчів та німецьких форм.


Склади на Ставках, які здобули солдати згрупування "Радослав"

          Він здобув також школу на вулиці Ніска, де визволив близько 100 ув'язнених там угорських євреїв та забрав декілька кулеметів з боєприпасами.

          До бойової акції, яку вели солдати АК, прилучилася на вулиці Обозова група Народної Армії, яка складалася з кільканадцяти осіб, під командуванням старшого лейтенанта Збіґнєва Пашковського "Стаха". Цей загін Народної Армії брав активну участь під час боротьби, подібно як загін Народної Армії з Кола під командуванням старшого сержанта Леха Матавського "Мірка", який співпрацював під час атаки на трамвайне депо на вулиці Млинарська.

          Німецькі сили, які діяли на території Волі, оцінили на близько 30 танків та велику кількість піхоти. Віадуки окружної залізниці були густо обсаджені німцями. Танки дуже довго патрулювали територію. Часто вони стріляли наосліп у деякі вулиці.

          Генріх Гіммлер дізнався про вибух Варшавського повстання вже половину години пізніше. Він звернувся до Гітлера з пропозицією своєї особистої участі під час розбивання визвольного повстання поляків. Він заявив:
          "Mein Fuhrer (укр. Мій Вождю), з точки зору історії - це є благословення. Після п'ятьох, шістьох тижнях ми впораємося з цим, а потім Варшава, столиця, голова, інтелігенція цієї нації буде зруйнована."

          Гітлер у першому моменті наказав вивести з Варшави всі війська та поліцію, а також цілковито бомбардувати місто за допомогою 6 аерофлоту ген. Рітера фон Ґрейма. Це однак було нереальне завдання. Отже, він наказав Гіммлерові та ген. Ґудеріанові поспішити з допомогою німецьким загонам, які були заблоковані у Варшаві. Він ствердив: "Warschau wird glattrasiert - Варшаву слід зрівняти з землею."

          Гіммлер відправив депешу до коменданта концентраційного табору в Заксенгаузен неподалік Берліна з наказом розстрілу ув'язненого там ген. Ґрота-Ровецького. Він, натомість, 2 серпня полетів літаком з Кентшина у Східній Пруссії до Познані, де почав організувати відсіч з місцевих загонів поліції та вермахту.

          1 серпня Гітлер та Гіммлер видали спільну команду: "Кожного мешканця слід убити, не можна брати жодних військовополонених. Варшаву слід зрівняти з землею. Це має бути тривожний приклад для цілої Європи."

          Вночі з 1 на 2 серпня загони підполк. "Радослава" припинили німців, які загрожували Головної Комендатурі, яка містилася у поблизькому заводі гільз, та визволили командирів, які там знаходилися.

          Після 17.00 год. командувач СС та поліції варшавського дистрикту ген. Ґейбель порозумівся через телефон з комендантом німецького гарнізону у Варшаві ген. Райнером Штаелом, який знаходився в іншій частині міста. Ген. Штаель відправив через телефон та радіо рапорт з проханням відсічі до губернатора Ганса Франка у Кракові та до командирів 9 Армії. 1 серпня о 23 год. почалася нарада у штабі командувача 9 Армії ген. бронетанкових військ Ніколяса фон Бормана у Скерневіцях, яка тривала до світанку.

          Вночі з 1 на 2 серпня повстанці спорудили відомі барикади, які замикали дорогу до міста. Густу мережу барикад створили на вулицях Вольська та Ґурчевська, а також на їх поперечних вулицях від вулиці Плоцька до площі Карцелього.


Вольські барикади

          Матеріалом на барикади були трамвайні вози, автомобілі та кінні платформи, тротуарні плитки та бруківки, трамвайні рейки та мішки з піском, меблі та земля з траншей. Доповненням барикад були протитанкові та транспортні рови.




Барикада на перехресті вулиці Млинарська з вулицею Житня

Барикада на вулиці Окопова неподалік вулиці Житня

          Під час будови барикад активну участь брало цивільне населення. Висота деяких барикад досягала 2,5 м, протитанкові рови мали до 3,5 м ширини та 1,8 м глибини.


Будова барикади на Волі

          Барикада на перехресті вулиць Млинарська та Вольська, яку спорудили з перевернених трамваїв, могла зупинити найтяжчі танки.





Барикада з трамваїв на перехресті вулиць Млинарська та Вольська


          Головною метою для німців у перших днях повстання було очищення та збереження пропускних артерій схід-захід мостами Понятовського та Кєрбедзя, щоб запевнити транспорт військ для підтримки німецьких сил на Празі, які боролися на схід від Варшави. Додатковою метою було визволення німецьких груп з комендантом гарнізону у Варшаві ген. Штаелом та губернатором варшавського дистрикту Людвігом Фішером, які знаходилися поблизу палацу Брюля.


Палац Брюля

          У цій ситуації почався сильний німецький напір на два райони: Охоту та Волю, які були західним щитом Варшави.

          Від світанку 2 серпня почалися на Волі німецькі атаки на створені ввечері та вночі позиції повстанців. Головний напрямок атак на схід німці вели вздовж вулиць Вольська та Ґурчевська. Додатково німці атакували з півночі від вулиці Повонзковська до вулиці Окопова з метою оточення комплексу кладовищ. Перша атака із заходу відбулася о 7.00 год. Німці зупинилися на лінії барикад вздовж вулиці Плоцька. Німецькі сили, які атакували вздовж вулиці Вавжишевська, зіпхнули повстанців на позиції на розі вулиць Млинарська та Остророґа.
          О 7.30 почалася атака німеців із вулиці Повонзковська до вулиці Окопова. У ній брало участь декілька танків та бронетранспортерів. Загони підполк. "Радослава", які тут боролися, припинили атаку, узяли військовополонених та здобули багато спорядження.
          Німці повторили о 11.00 год. атаку вздовж вулиць Вольська та Ґурчевська. Піхота, підтримувана декількома танками та вогнем гранатометів, штурмом здобула позиції повстанців на перехресті вулиць Плоцька та Ґурчевська. Підрозділи капітана "Галя" мусили відступити перше до барикади на вулиці Дзялдовська, а через деякий час до барикади на вулиці Тишкєвіча та частково далі на схід до головної барикади на вулиці Млинарська.
          Подібна ситуація була вздовж вулиці Вольська. Незважаючи на довготривалу оборону позицій вздовж вулиць Плоцька, Дзялдовська та Скерневіцька, німці посувалися вперед та здобували наступні пункти опору, які містилися у домах на лівому та правому боці вулиці Вольська. Атака дійшла до барикади на перехресті вулиць Вольська та Млинарська. Барикаду на розі вулиці Вольська та Млинарська завзято захищали загони Армії Крайової капітана Вацлава Стиковського "Галя" та капітана Кароля Криньського "Ваґі" з Військових Загонів Повстанської Організації Соціалістів, а також взводи Народної Армії старшого сержанта "Мірка" та молодшого лейтенанта "Стаха". Німецька атака була припинена.
          З території кладовища євангелістів рушили патрулі повстанців згрупування "Радослав", щоб розпізнати ситуацію поблизу вулиць Вольська та Ґурчевська. О год. 16.00 підрозділи батальйонів "Чата 49" та "Пєнсьт" атакували з території кладовища євангелістів північний фланг німців. Це викликало припинення неприятеля на висоту вулиці Плоцька та поправило розташування барикад повстанців вздовж вулиць Млинарська, Ґурчевська та Вольська. На цим відтинку запанував на деякий час спокій.
          На північним відтинку німці продовжували атаку з Повонзок вздовж вулиці Окопова. Перед танками та піхотою німці гнали як "живі щити" близько 50 поляків. Німецька атака на висоті повонзковського кладовища була зупинена підрозділами "Броди" із згрупування "Радослав". Солдати батальйону "Зоська" здобули два танки типу "Пантера", які запустив механік Ян Лунєвський "Любеньський". Командувач Армії Крайової відзначив його, як першого під час повстання, Срібним Хрестом Заслуги з Мечами. Ці танки поляки використали у наступних днях під час боротьби.





Німецькі "Пантери", які здобули солдати згрупування "Радослав"


          Ввечері на команду підполк. "Радослава" оборонну позицію на розі вулиць Остророґа та Млинарська перейняли сили його згрупування. Підрозділи вольського округу з цього місця пройшли до головних барикад вздовж вулиць Житня, Ґурчевська та Вольська, щоб її зміцнити. Вночі з 2 на 3 серпня загони, які захищали барикади вздовж вулиці Млинарська неподалік вулиць Вольська та Ґурчевська, висунули на захід забезпечуючі пункти. Зайняли млин Міхлера та лінію вулиць Дзялдовська та Сташиця. Патрулі ствердили, що німці у перших двох днях повстання здійснили масові убивства у домах на вулицях Вольська, Ґурчевська та Соколовська, а також поблизу Повонзок, на вулиці Повонзковська 41.

          Німці були здивовані не самим фактом вибуху повстання, тому що передбачали це від певного часу, але силою вибуху, обсягом акції та багатьма успіхами повстанців. Вони вирішили вже 2 серпня почати енергійні протидії. Генріх Гіммлер почав організувати т. зв. відсіч для Варшави. Він наказав створити поліцейські та військові сили, а також СС для допомоги німцям, які боролися з повстанцями. Командування над цими силами доручив ген. Гайнцові Райнефартові. До Варшави була також відправлена бригада СС під командуванням СС-Оберфюрера Оскара Дірлеванґера, яка складалася з кримінальних злочинців, а також колабораціоністська бригада т. зв. РОНА (рос. Русская Освободительная Народная Армия) під командуванням ген. СС Мечислава Каміньського, ренегата та зрадника.

          Загони для підтримки німців з’явилися у Варшаві 3 і 4 серпня та були розміщені на Охоті (бригада СС Каміньського), а також на Волі (бойова група ген. Райнефарта, у цьому бригада СС Дірлеванґера).


Азербайджанці з бойової групи Райнефарт

          Командувачем всіх німецьких сил призначених до розбиття акції повстанців у Варшаві був призначений СС-Обергруппенфюрер ген. Еріх фон дем Бах, який раніше був командувачем загонів призначених до боротьби з партизанством на цілій території діяльності німецької армії.

          3 серпня о 8.00 год. піхота, яку підтримували танки, почала атаку вздовж вулиці Ґурчевська та Вольська. Німці використовували групи цивільного населення як захист для танків, які атакували, а також до розбирання барикад. Ранкова атака була відбита завдяки справного використання пляшок із запалювальною рідиною спеціальними патрулями до боротьби проти танкової зброї, які знаходилися перед барикадами повстанців.
          Біля 10.30 год. німці повторили атаку, переважно вздовж вулиці Вольська. Як попередньо перед загонами, які атакували, вони гнали кількасот мешканців Волі, яких використали як "живі щити". Велике згрупування танків з’явилося біля півдня у головній барикаді на вулиці Вольська неподалік вулиці Млинарська. Під напором танків та піхоти оборонці барикади відступили на вулицю Млинарська, частково у напрямку трамвайного депо. Цивільне населення, яке гнали німці перед танками, мусило виконати у барикаді прохід для танків. Танкова колона дивізії "Герман Герінг" після переїзду барикади направилася у вулицюТоварова, а пізніше Єрусалимськими Алеями доїхала до мосту Понятовського і далі на Прагу.
          Німецька піхота, яка супроводжувала танки, почала ліквідувати пункти опору на вулиці Млинарська. Почалася завзята боротьба, зокрема за доми № 12, 14 та 16. Після тяжкої боротьби взводи Народної Армії старшого сержанта "Мірка" разом зі взводом "Парасоль" відбили цілу вулицю Млинарська від вулиці Ґурчевська до вулиці Вольська, а загони ВЗ ПОС (Військові Загони Повстанської Організації Соціалістів) капітана "Ваґі" з боку депо. Загони капітана "Ваґі" та старшого сержанта "Мірка" знову зайняли перехрестя вулиць Млинарська та Вольська. Вони відбили також частину населення з домів, розташованих ще дальше. Ввечері барикада була відбудована та наново зайнята повстанцями. У відбитих домах поляки знайшли вбитих мешканців.
          Німецькі літаки скинули диверсійні листівки, які закликали, щоб припинити боротьбу.

          Четвертий серпня був переломним днем для повстання на Волі. Цього дня з’явилися німецькі підкріплення у складі батальйону СС та вермахту з Познані, бригади поліції "Вартегау", полку СС "Дірлеванґер" та інших команд, зі своїм командувачем ген. Райнефартем. Ген. Райнефарт та Дірлеванґер отримали від командирів 9 армії команду виконання 5 серпня атаки на лінії Вольська-Хлодна-Саский Сад-палац Брюля.
          Від світанку німці продовжували атаку на барикади на вулиці Вольська та Ґурчевська. Німецькі патрулі рушили у напрямку позицій повстанців після вогневого обстрілу з гранатометів. Однак після обстрілу їх з барикад вони відступили за залізничний насип. Тричі протягом дня літаки, які занурювалися у числі близько 30 штук, бомбардували запалювальними бомбами район вздовж вулиць Вольська, Ґурчевська та Млинарська. Після нальотів німці повторили атаку піхоти на чотирьох напрямках: Вольська, Ґурчевська, Житня та Длуґоша. Під сильним вогнем повстанців атака провалилася. У бомбардуваннях перешкоджала також атака загонів підполк. "Радослава" на згрупування німецької поліції у гетто, яке знаходилося на їх запліччі. Загони "Радослава" атакували у пополудніх та вечірніх годинах поблизу вулиці Желязна.
          До шпиталів, які функціонували на Волі, зокрема до Вольського (вулиця Плоцька 26) та ім. Кароля і Марії (вулиця Лешно 136), прибули великі кількості постраждалих. Повстанці, які потрапили живцем у руки атакуючих загонів неприятеля, а також мешканці здобуваних вулиць та будинків, були жертвами численних вбивств.

          Вночі з 4 на 5 серпня о 1.00 год. загони повстанців отримали транспорт зброї та боєприпасів. Проповідувані попереднього дня через радіо літаки типу "Галіфакс" скинули допомогу на єврейське та повонзковське кладовища, а також поблизу вулиці Млинарська. Це була перша повітряна допомога із Заходу для Варшави, яка боролася.

          5 серпня о 7.00 год. загони ген. Райнефарта, підтримувані силами полку Дірлеванґера, почали генеральну атаку вулицями Сєдміоґродзка, Калінкі, Вольська, Ґурчевська, Житня, Длуґоша. Німці використали артилерію, важку автоматичну зброю, важкі танки та одночасно бомбардували.
          Барикаду на вулиці Ґурчевська неподалік вулиці Дзялдовська займала рота старшого лейтенанта "Зара", барикаду на вулиці Вольська неподалік вулиці Млинарська - взвод Народної Армії та підрозділи ВЗ ПОС, барикаду на вулиці Ґурчевська неподалік вулиці Тишкєвіча - рота прапорщика "Ясьміна". На вулиці Ґібальського розмістили роту "Стефан", яка була резервом майора "Валіґури". Згрупування "Радослава" займало позиції на розі вулиць Остророґа та Млинарська, Лешно та Млинарська, Житня та Млинарська, а також у декількох пунктах зі східного боку.
          Правий фланг німецького згрупування становив батальйон Дірлеванґера, познанський центр - загони Райнферта разом з ротою важких танків, лівий фланг - загони німецького гарнізону з Волі. На фронті шириною близько 1 км німці мали у своєму розпорядженні 3.000 солдатів. Атаку підтримував вогонь наземної артилерії та танкових гармат, вогонь гранатометів та скупчень кулеметів, які знаходилися на вежах костелу св. Войцеха і вартових вежах "Нафтусі". Атаку піхоти та танків попереджували бомбові нальоти направлені переважно на барикади та територію кладовищ.
          Після нальотів до атаки рушила піхота з танками. На вулиці Ґурчевська перед бойовими машинами вогневу завісу створили гармати з бронепоїзда, який знаходився на окружної залізниці неподалік віадука Ґурчевська.


Німецький бронепоїзд

          Головне німецьке згрупування вело атаку вулицею Вольська. Штурмові групи піхоти попереджували три важкі танки, які вели вогонь з гармат та кулеметів до польських пунктів опору, які знаходилися у кам'яницях з обох боків вулиці. Неподалік млина Міхлера, де знаходився пункт опору повстанців зі взводу молодшого лейтенанта Хоронжика із батальйону "Парасоль" та взводу Народної Армії молодшого лейтенанта "Мірка", один із солдатів Народної Армії знищив німецький танк.
          Завдяки нічного транспорту повстанці розпоряджували більшою силою вогню. Удалося їм припинити німців перед барикадою на розі вулиць Вольська та Млинарська. Більші успіхи німці досягнули вздовж вулиці Ґурчевська. Вогонь з бронепоїзда зруйнував барикаду на вулицях Плоцька та Дзялдовська. Біля 10.30 обезкровлена рота старшого лейтенанта "Жара" відступила до барикади на вулиці Тишкєвіча. У здобутих районах, зокрема на вулиці Дзялдовська, німці почали палити доми та убивати цивільне населення.
          На вулиці Вольська 40 штурмова група 1 роти батальйону АК "Парасоль" під командуванням молодшого лейтенанта Януша Брохвіча-Левіньського під псевдонімом "Ґриф" вела тяжку боротьбу за Палац Міхлера. Серед солдатів "Парасоля" боровся тут взводний підпрапорщик Юзеф Щепаньський під псевдонімом "Зютек", який цього дня написав відому пісню "Палац Міхля".




Палац Міхлера

Розміщення загонів "Парасоля"


Януш Брохвіч-Левіньський у меморіальній дошці (фотогр. Я. Маньковська)

          Пізніше почалася навальна боротьба поблизу трамвайного депо. Німці намагалися обійти барикади від півдня, розбили загін ВЗ ПОС, якого командувач, капітан Криньський, загинув. Німці здобули шпиталь св. Станіслава, а біля 14.00 год. упала Вольська барикада на розі вулиці Млинарська, яку атакували ззаду (зі сходу та півдня).
          Загони вольського округу АК відступили з барикад на лінії вулиці Млинарська на вулицю Ґібальського та на територію кладовища євангелістів. Постраждав командувач округу майор Тарновський, командування перейняв начальник штабу старший лейтенант Єжи Домінюк "Вільнянін". Він опанував ситуацію. Повстанці зайняли шпиталь Кароля та Марії, а також приготували до оборони перехрестя вулиці Ґібальського з вулицею Житня. Командування бойовою групою прийняв капітан Вацлав Стиковський "Галь".
          Взводи Народної Армії з барикади на перехресті вулиць Вольська та Млинарська відступили на вулицю Оґродова, де почали організувати оборону з підрозділами АК старшого лейтенанта "Остоі". Біля 17.00 год. ситуація трохи стабілізувалася, німецька атака ослабнула, вона не переступила з південного боку вулиці Ґурчевська а із західного боку вулиці Млинарська.
          Біля 18.00 год. на захід від кладовища євангелістів у напрямку вулиці Вольська почалася контратака загонів "Радослава". У контратаці брали участь підрозділи батальйонів "Парасоль", "Чата 49" та "Пєнсьт", а також повстанці капітана "Галя". На жаль, польська атака провалилася поблизу колонії Вавельберґа на вулиці Ґурчевська та поблизу шпиталю св. Лазаря. Атаку припинив однак рух загонів неприятеля, який дозволив частково евакуювати постраждалих та на втечу цивільного населення. Опівночі наказ евакуації отримав шпиталь ім. Кароля та Марії.
          Під час боротьби на території гетто батальйон "Зоська", підтримуваний двома трофейними танками, здобув біля 17 години концентраційний табір на вулиці Ґенся та визволив близько 350 ув'язнених там євреїв, у більшості іноземних громадян - румунських, угорських, чеських, голландських та інших (у цьому 24 жінки). Визволені євреї відступили пізніше разом з повстанцями на Старе Місто.





Солдати батальйону "Зоська" у таборі Ґенсювка


          На південному напрямку атаки німці знову використали цивільне населення як "живі щити". Дає показання свідок Аліця Байдасюк:
          "Спеки сонця, жару від горючих домів не можна було витримати... Від площі Карцелього наші стріляли у напрямку вулиці Товарова. Німці зупинили нас та створили з нас "живу барикаду".
          Під загрозою розстрілу наказали нам розтягнутися від початку до кінця дороги. Спиною до наших ми стояли навколішки (іноді ми присідали), а німці уклалися перед нами, або стали на одному коліні, та стріляли через нас у напрямку площі Карцелього.
          Було нас 23 особи (у цьому 2 дітей). Важко описати що ми пережили протягом 2 годин тривання акції. Всі ми були приготовані на смерть та вголос ми говорили розарій. Патрони звучали над головами, біля ушей, перелітали між нами. Гук німецьких штурмових гвинтівок зовсім нас заглушив, у кожному моменті ми сподівалися смерті..."


          Незважаючи на богатирський опір загонів повстанців 5 серпня ввечері німці дісталися до площі Карцелього. Біля 19 прибув на Волю ген. СС Еріх фон дем Бах. Його штаб організували у Сохачеві.

          Вже від світанку на здобутих вулицях Волі почалася різанина цивільного населення та регулярне підпалювання домів. Протягом суботи 5 серпня німці повбивали на Волі загалом понад 20 тисяч її мешканців.

          Вночі з 5 на 6 серпня у силах повстанців відбулися важливі зміни. Головна частина сил, тобто район II капітана "Галя" у числі близько 140 солдатів, відступила на вулицю Крохмальна та сполучилася зі згрупуванням капітана "Сосни", яке там діяло. Деякі взводи I та II району знаходилися на вулиці Оґродова та входили до складу сил округу у центрі міста. Взводи III району приєдналися до згрупування "Радослав". У цій ситуації оборона останніх вільних частин Волі лягла на батальйонах згрупування "Радослав".

          6 серпня о год. 6.00 почалася німецька атака вздовж вулиці Млинарська та через площу Карцелього у напрямку міста. Батальйон бригади Дірлеванґера у важкій боротьбі пробрався вздовж вулиць Хлодна та Електоральна у напрямку площі Желязна Брама. У пополудніх годинах німці дійшли до Міровського ринку (поль. Hala Mirowska) та проривалися через Саский Сад до палацу Брюля. Ген. Штаель та губернатор Фішер прийняли відсіч дуже охочо, тому що загін, який захищав будинок, був майже знищений.
          На лінії вулиці Вроня боролися до пізніх вечірніх годин виведені з Волі загони Народної Армії під командуванням майора "Ришарда", який прибув зі Старого Міста. Їх підтримували приведені ним підкріплення.
          Німці, під час спроби розблокування артерії схід-захід та забезпечення їх від півночі та півдня, почали атаку на кладовища від півдня з лінії вулиці Вольська на відтинку від вулиць Окопова та Млинарська, а також від заходу із рубежу вулиці Плоцька вздовж вулиць Длуґоша та Житня. Сильну атаку підтримували танки та вогонь гранатометів і артилерії.


Німці під час атаки

          Спочатку повстанці утримувалися на позиціях вздовж вулиці Ґурчевська, пізніше вздовж вулиці Житня. Безпосередній німецький штурм на кладовища почався біля 14.00 год. із рубежу вулиць Житня та Млинарська. На кладовище євангелістів напали штурмові групи німців. До 16.00 год. повстанці мусили опустити кладовище та відступити на вулицю Окопова.
          Щоб повернути собі втрачені позиції о 18.00 год. почалася польська контратака, яку вели з єврейського кладовища. У контратаці брали участь взводи батальйону "Зоська". Контратака, яку підтримував вогонь повстанців вздовж вулиці Окопова, довела до здобуття обох кладовищ. Німці зі втратами відступили на вулиці Житня і Млинарська та залишили багато зброї й боєприпасів. Територію від заходу, вздовж вулиці Млинарська до вулиці Житня, зайняли взводи батальйонів "Пєнсьт" та "Парасоль", вздовж вулиць Житня та Лешно знаходилася "Чата". Зі сходу позицію зайняла "Міотла". Північний відтинок прямокутника від барикади на вулиці Солтика, через єврейське кладовище до вулиці Окопова, зайняли підрозділи "Броди".
          Біля 15.00 години німці здобули дитячий шпиталь ім. Кароля та Марії. Частину постраждалих убили, персонал та решту постраждалих вигнали та погнали вулицею Корчевська до вольського шпиталю. Вольський шпиталь приймав пізніше (до 24.10) постраждалих, які врятувалися зі здобутих чергово районів міста та, наскільки можливо, допомагав населенню, яке виводили через етапний пункт у костелі св. Войцеха до перехідного табору у Прушкові.
          Під час дальшого здобування Волі у неділю 6 серпня частинами Райнефарта та Дірлеванґера продовжувалася різанина населення, а також хворих та постраждалих у шпиталях.


Ситуація на Волі у днях 5-7 серпня

          У вечірніх годинах вернув танком на Волю ген. Райнефарт, який почав приготувати акцію забезпечування артерії, яку здобули у наступний день.

          7 серпня ген. Райнефарт продовжував від світанку атаку на Волю, "очищав" територію вулиць Хлодна, Оґродова, площі Міровського, Міровського ринку та площі Желязна Брама. Тривали масові вбивства цивільного населення, страти на вулицях Хлодна, Електоральна та на Міровським ринку.


Ген. Райнефарт біля свого командирського автомобіля

          Польська контратака поблизу площі Міровського, яку провів майор Станіслав Стечковський "Заґоньчик", принесла певний успіх та викликала великі німецькі втрати у вбитих. Остаточно однак німці її відкинули у напрямку вулиці Ґжибовська.
          Солдати згрупування підполк. "Радослава" вели тяжку боротьбу за кладовище кальвіністів ("Парасоль") та за позиції у гетто ("Зоська").
          Успіхом дня для німців було заблокування території кладовищ та Старого Міста від центру Варшави.

          8 серпня почав збільшуватися німецький натиск поблизу кладовищ з боку вулиці Вольська. Загони Райнефарта, підтримувані декількома танками, атакували від півдня вздовж вулиць Окопова та Каролькова. Від заходу німецькі штурмові групи підходили до кладовищ на відтинку від вулиці Длуґоша до вулиці Солтика. Підтримував її вогонь бронепоїзда з окружної залізничної дороги. Група повстанців під командуванням підпрапорщика Анджея Совіньського організувала атаку з єврейського кладовища щоб знищити цей поїзд. Атака була, на жаль, невдала. Група штурмова зазнала великих втрат - 6 вбитих.
          Біля 10.00 год. німці дійшли від півдня до лінії вулиці Житня, а від північного заходу на територію вулиць Млинарська та Остророґа. Протягом цілого дня тривала тяжка боротьба згрупування "Радослав" з силами ворога, які атакували від заходу та півдня неподалік вулиці Окопова та кладовищ. Після 7 годинах смертоносної боротьби підрозділи батальйонів "Пєнсьт" та "Парасоль" опустили південну частину кладовищ на вулиці Житня та відступили на лінію вулиці Марецького. Вони утримувалися там до 19.00 год. та пізніше відступили перед більшими силами неприятеля на єврейське кладовище.
          Перед год. 20.00 батальйон "Зоська" ввів з території вулиці Спокойна контратаку, яка відкинула німців. Оборонні позиції на кладовищах відтворилися. Після розбиття оборони на вулиці Житня повстанці зміцнили позиції у школі на вулиці Окопова 55а та у дубильному заводі Файфра. Тяжко постраждали майор "Валіґура" та командувач "Парасоля" капітан Адам Борис "Плуґ". Вночі сильно обезкровлений батальйон "Чата 49" відступив із позицій поблизу вулиці Каролькова та був направлений на Ставкі.

          9 серпня загони згрупування "Радослав", які налічували близько 1.000 добре озброєних, але виснажених повстанців, під час тяжкої боротьби утримувалися поблизу Повонзок та захищали передпілля Старого Міста. Батальйон "Парасоль" пересунувся на територію гетто від палацу Мостовських до лінії вулиці Ґенся. Територія Ставок переходила із рук у руки.
          Губернатор варшавського дистрикту Людвіг Фішер разом зі своїми службовцями втік за допомогою танка з палацу Брюля поза Варшаву. На площі Желязна Брама та на вулиці Хлодна німців обстріляли загони повстанців. Фішер був легко поранений, його заступник доктор Гумель - згинув.

          10 серпня вже від світанку почалася німецька атака вздовж вулиці Окопова, на дубильний завод Тамлера, на школу на вулиці Спокойна. Незважаючи на кількаразову атаку німців згрупування "Радослав" утримало позиції на вулиці Окопова, на єврейському кладовищі та на Ставках.
          Артилерія з німецького бронепоїзда протягом цілого дня мучила вогнем територію гетто та Старе Місто. Після відбиття атаки німці під кінець дня та вночі не повторили дій.

          11 серпня вранці німці зібрали величезні сили та почали систематичний штурм польських позицій від півдня, заходу та півночі. О 4.00 год. вранці здобули повстанський пункт опору на розі вулиць Остророґа та Млинарська, а пізніше північну частину повонзковського кладовища.





Німецька атака з боку вулиці Повонзковська


          Повстанців зіпхнули до кругової оборони навколо школи на вулиці Окопова 55 т. зв. "Твєрдзи". У цьому районі до 16.00 год. поляки відбили кільканадцять атак.

          У зв’язку зі зміною ситуації неподалік Ставок та в інших секторах, польські взводи за допомогою виділених груп з батальйону "Зоська" почали залишати останні частини Волі. Ввечері, після великих втрат у вбитих та постраждалих, загони відступили на Ставкі. Загинув командувач "Міотли" капітан Францішек Владислав Мазуркєвіч "Нєбора", постраждав підполк. "Радослав". Ввечері 11 серпня ціла територія тодішньої Волі була у німецьких руках.


Ситуація на Волі 11 серпня

          Кількаденна тяжка боротьба на Ставках, коли деякі будинки переходили кількаразово із рук у руки, припинила німецькі сили на передпіллі Старого Міста, що дозволило на реорганізацію решти загонів, які відступили з Волі, а також на приготування оборони Старого Міста.

          Після здобуття Волі німці інсталювали у парку ім. Совіньського найтяжчий самохідний міномет "Карл", який від 15 серпня використовували до обстрілу Старого Міста та центру Варшави. Міномет викидав снаряди калібру 600 мм, висотою 2100 мм та вагою 2.200 кг.





Міномет "Карл" на позиції у парку ім. ген. Совіньського


          Снаряд пробивав чергові перекриття та зазвичай вибухав на першому поверсі, що руйнувало цілу кам'яницю та засипало підвали. Один зі снарядів ударив у дім на вулиці Монюшки 8, де знаходився відомий ресторан "Адрія". Снаряд після пробиття перекриттів декількох поверхів упав до підземель ресторану та ... там залишився. Пізніше він був роззброєний повстанськими піротехніками, а його вибухову речовину використали до виробництва повстанських гранат. Інший снаряд потрапив найвищий тоді варшавський будинок - готель Прудентіаль. Момент попадання увічнив на фотографії Сильвестр Браун під псевдонімом "Кріс".


Будинок Прудентіаль, якого потрапив снаряд "Карл"

          Багато снарядів Карля не вибухнуло. Одною з причин був факт, що були вони призначені до руйнування величезних бетонних укріплень а стіни варшавських кам'яниць були занадто слабкі, щоб запустити запальник снаряда. Другою причиною були саботажницькі акції примусових робітників Третього Рейху, яких рекрутували з населення підпорядкованих країн та які працювали у німецьких збройових заводах.

          Під час боротьби повстанців на Волі два вольські костели відіграли особливою роль.

          Костел св. Лаврентія, який знаходився на території Редуту 56, мав важливе завдання у стратегічних планах Варшавського повстання.


Костел св. Лаврентія на Волі (фотогр. Я. Маньковська)

          У плебанії знаходилася Комендатура Району АК, яка повинна була прийняти та розвинути взаємодію з повітряним десантом Самостійної Парашутної Бригади генерала Сосабовського з Польських Збройних Сил на Заході (у кінці вона була направлена замість до Варшави - до Арнем...).


Плебанія костелу св. Лаврентія на Волі (фотогр. Я. Маньковська)

          Посадка польських командос не відбулася, а костел став місцем одної з багатьох вольських трагедій. 5 серпня німці розстріляли тут 40 солдатів АК та пробоща, ксьондза капітана Мечислава Криґєра.





Ксьондз капітан Мечислав Криґєр та дошка присвячена його пам'яті (фотогр. Я. Маньковська)


          На кладовищі поблизу костелу та біля костелу німці здійснили багато масових страт на цивільному населенню.
          Після різанини на території костелу св. Лаврентія німці здобули XXII Відділення Гранатової Поліції на Волі на вулиці Вольська 147, якого функціонери співпрацювали з Армією Крайовою. Дає показання свідок Вацлав Пюрковський:
          "... 5 серпня 1944 року у рові валу на православному кладовищі німці розстріляли 16 поліцейських та 2 цивільні особи (яких забрали з XXII Відділення Гранатової Поліції на Волі). Їх останки ексгумував ЧХП (Червоний Хрест Польщі, поль. PCK). Між іншим згинув там мій батько Владислав Пюрковський. Відділення було організаційним пунктом АК. Ксьондз Криґєр, який вкривав на хорах у костелі св. Лаврентія постраждалих повстанців, звернувся через телефон до Відділення про забрання постраждалих... Правдоподібно німці перейняли розмову та у моменті виходіння з відділення, після оточення арештували групу та розстріляли на валу."

          Костел парафії св. Войцеха на вулиці Вольська 76 був частково зруйнований під час облоги Варшави у 1939 році. Під час повстання німці влаштували тут перехідний табір для евакуйованого населення Варшави.


Костел св. Войцеха на Волі

          Вони здійснили на території поблизу костелу багато масових страт. Останки палили на вулиці Соколовська 5. Табір діяв від перших днів серпня аж до капітуляції повстання. Переходило через нього населення чергових варшавських районів здобутих німцями. Звідси варшав'яни потрапляли до табору у Прушкові.


lЦивільне населення, яке гнали вулицею Вольська до табору у Прушкові

          У результаті занепаду Волі та здобуття ворогом осі Воля - Саский Сад - Краківське Передмістя - міст Кєрбедзя діяльність повстанців у Варшаві зосередилася у трьох великих осередках, погано зі собою пов'язаних. Це був: центр міста (з Повісьлєм та Черніковем), Мокотув та Старе Місто разом з Жолібожом та Кампіносом.

          Після занепаду Волі повстанська Варшава чинила опір німецьким військам ще декілька тижнів. Капітуляція відбулася 2 жовтня 1944 року після 63 днях боротьби. Пізніше, після полонення повстанців та після усунення з міста кількохсот тисяч цивільного населення, німці систематично руйнували столицю Польщі. Вкінці 17 січня 1944 року до вимерлого, зрівняного із землею міста ввійшли радянські війська та I Армія Польського Війська, яка їм супроводжувала.

          Щоб увічнити факт розбиття Варшавського повстання 1944 року німці установили спеціальну відзнаку "Warschaer Schild" (укр. варшавський щит), яку правдоподібно проектував особисто Адольф Гітлер. Відзнаку, яку признали всім членам вермахту та СС, які брали участь у боротьбі з польськими повстанцями, носили на лівому рукаві форми. Головних авторів "успіху" Гіммлер нагородив найвищими відзначеннями II Рейху. СС-Группенфюрер Гейне Райнефарт отримав за "хоробрість та воєнні заслуги" дубового листя до Лицарського Хреста.




опрацювали:
Мацей Янашек-Сейдліц
Єжи Яновський
Яніна Маньковська

переклад: Йоанна Пєля



Copyright © 2012 SPPW1944. Всі права захищені.